«Дашуківські бентоніти» знищують, щоб замінити їх «Черкаськими мінералами», – голова правління

ПАТ «Дашуківські бентоніти», яке ще з радянських часів відоме як провідний український виробник продукції з бентонітових глин (а ця продукція необхідна металургам, нафтовикам і газівникам, машинобудівникам, будівельникам), нині паралізоване. Тривала боротьба за власність на нього призвела до зупинки виробництва, масових звільнень та можливого банкрутства підприємства.

– Наразі «Дашуківські бентоніти» намагаються штучно знищити, щоб передати родовище бентонітових глин новоствореному підприємству «Черкаські мінерали». Таким чином деякі хитруни від бізнесу хочуть заграбастати кар’єр, а законним власникам «Дашуківських бентонітів» наставити носа, – переконаний голова правління підприємства Володимир Бесараб, якого наразі не допускають на завод «нові власники».

Історія про те, як одне із провідних видобувних підприємств Черкащини, та й усієї України кілька років тому змінило господаря, а зараз простоює і занепало, – це драматична історія зрад і обманів, підкупів і хабарництва. Обласна адміністрація Черкащини стоїть осторонь конфлікту та намагається діяти виключно в рамках закону.

«Прочерк» не раз звертався до проблем «Дашуківських бентонітів». Так, один із акціонерів у 2015 році в коментарі нашому виданню скаржився на важкий стан цього ПАТ. За його словами, керівництво «Дашуківських бентонітів» «використовувало комбінат не для того, щоб розвивати, а щоб мати хорошу заставу для кредитування в різних банках». Кошти в розвиток підприємства нібито не вкладали, а лише «вимивали». Заради справедливості зазначимо, що, за словами «старих власників», до 2015 року підприємство динамічно розвивалося, збільшило номенклатуру продукції з 3 до 15 позицій, що дозволяло будувати не тільки виробничі об’єкти, але й дитячі майданчики, спортзал для недільної школи тощо.

Будь-якому економісту відомо, що без кредитування існування бізнесу в сучасному світі не можливе. При цьому має велике значення, щоб стосунки між підприємцями і банками-кредиторами були цивілізовані.

– Із 2011 року підприємство співпрацює з ВТБ-банком – маємо там кредит, – пояснював у 2015 році ситуацію член Наглядової ради «Дашуківських бентонітів» Юрій Кирилов. – І от банк за нашим зверненням не пролонгував заборгованість.

Натомість, розповідає пан Кирилов, банк продав кредитний борг підприємства пов’язаній з рейдерами фінансовій компанії.

«Тільки уявіть, що відбулося за один день 10 липня 2015 року, – перелічує бізнесмен. – По-перше, банк продає кредит колекторській компанії. По-друге, колекторська компанія подає позов про прострочення нами виплати боргу і просить арештувати активи «Дашуківських бентонітів». По-третє, рейдери приводять до суду підставного поручителя. Це такий собі Ревізюк, людина, яка веде асоціальний спосіб життя, якій «довірили» поручительство, щоб показати «неплатоспроможність» відповідача та мати можливість продовжити судовий процес. По-четверте, суддя у той самий день одноосібно та без нашої присутності як відповідача приймає позов, оповіщає поручителя та виносить рішення про арешт акцій та усього майна «Дашуківських бентонітів» для забезпечення виконання зобов’язання. Тоді була п’ятниця, а вже в понеділок зранку судові виконавці арештували акції підприємства».

На практиці відбулося ось що. За словами «старих власників», у 2015 році один із найманих менеджерів підприємства Юрій Фріндт, усупереч інтересам власників, домовився із племінником дружини президента-втікача Віктора Януковича Віктором Бондиком і зірвав переговори про повернення чергового кредиту, взятого у банку «ВТБ». Після цього банк продав кредит колекторській компанії, пов’язаній з самим Віктором Бондиком та його братом Валерієм, екс-заступником міністра юстиції часів Януковича.

У липні 2015 року через втручання обласної адміністрації захопити підприємство не вдалося. Проте вже восени 2015 р Фріндт «віддав ключі від фортеці загарбникам». У наступному, 2016 році нібито відбулися збори акціонерів, які змінили склад наглядової ради та ревізійної комісії. І підприємство опинилося в руках панів Бондиків.

Щоб закріпити успіх, нове керівництво підприємства заявило, що залучило іноземного інвестора – такого собі Майкла Байєра, який «вкладе гроші у підприємство та допоможе відновити його фінансову спроможність».

«У підприємство вкладено близько двох мільйонів доларів», – хвалилися «інвестори». «Дашуківські бентоніти» отримали шанс на нове життя», – додавали нові хазяї комбінату.

Проте, на ділі підприємство зовсім зупинилося. 210 із 250 працівників було звільнено. У квітні 2016 року в нього закінчився спецдозвіл на видобування бентонітових глин, а новий дозвіл отримати нібито не дає «старе керівництво».

З проханням прояснити ситуацію ми звернулися до голови правління «Дашуківських бентонітів» Володимира Бесараба, який представляє бенефіціарного власника підприємства Юрія Кирилова, тобто те саме «старе керівництво» комбінату.

– Пристрасті навколо ПАТ «Дашуківські бентоніти» не вщухають уже декілька років. Остання фаза конфлікту почалася після проведення зборів акціонерів 25 лютого 2016 року. В чому суть проблеми?

– Ще до проведення зборів стало зрозуміло, що Юрій Фріндт (менеджер, якого привів на підприємство його власник Юрій Кирилов) перейшов на бік загарбників. Назвемо їх умовно «Брати Бондики». Юрій Фріндт оголосив про проведення 25 лютого 2016 року «позачергових загальних зборів акціонерів», які змінили склад наглядової ради та ревізійної комісії. Незаконність цих зборів згодом визнав суд, оскільки... цих зборів на справді не було.

Я поясню. Мої батьки є акціонерами товариства. Вони отримали повідомлення, що збори відбудуться. Але суд заборонив їх проводити, і черкаська фірма, яка мала організувати збори, відмовилася це робити. Але я про всяк випадок узяв доручення батьків і приїхав туди, де могло пройти зібрання. До мене вийшов Фріндт, який сказав: «Ясна річ, ніяких зборів не буде, бо суд заборонив». На цьому все.

– Якщо збори не відбулися, то чому підприємство контролюєте не ви?

– Тому що мене не допускають до управління підприємством. Протилежна сторона контролює операційну діяльність кар’єру. Хоча у державному реєстрі на сьогодні Юрій Кирилов значиться власником, а я – керівником підприємства. В принципі, я міг би прийти туди і усунути нинішній менеджмент. Але Юрій Геннадійович сказав, що ми будемо діяти тільки законним шляхом.

– Зі слів ваших опонентів виходить так, що вони залучили на підприємство великого інвестора, а ви заважаєте йому працювати.

– Все виглядало чудово. Після «ухвалення зборами» (яких насправді, як ми знаємо, не було) рішення про взяття позики у іноземної компанії Greystorm Enterprises, Майкл Байєр, разом з Володимиром Масюком (одним з акціонерів ПАТ «Дашуківські Бентоніти»), зустрівся з представниками Черкаської ОДА. Чиновникам Байєр відрекомендувався інвестором, який «налаштований не на спекуляції, а на довгостроковий прибуток у реальному секторі». Посадовці радісно кивали, сподіваючись, що зможуть записати собі в актив залучення до області іноземних інвестицій... І я задаю питання. Якщо Байєр дав підприємству мільйонні інвестиції, то де гроші і чому стоїть підприємство?

– Ви хочете сказати, що інвестицій не було?

– Судіть самі. Працівники «Дашуківських бентонітів» за керівництва Юрія Фріндта по півроку не отримують заробітної платні. Їх звільняють. Підприємство втратило ліцензію на видобуток. Де ж інвестиції і розвиток?

Я маю дві версії. Перша – що інвестицій зовсім не було. Google говорить, що компанія пана Байєра надає дослідницькі та консалтингові послуги у сфері впровадження інформаційних технологій. Звісно, нічого спільного з «налаштованістю на довгий прибуток у реальному секторі» (тим більше – у сфері видобутку стратегічно важливих бентонітів) така діяльність не має. Ми шукали її разом з консалтинговою компанією Ernst&Young, розсилали усім однойменним фірмам запрошення до переговорів – і нікого не знайшли.

Мені здається, що представника іноземної компанії просто видали за «іноземного інвестора». Цей цирк був потрібен, щоб здобути довіру працівників підприємства та місцевої влади, тим самим додаючи легітимності своєму захопленню підприємства.

Ну, і друга версія – інвестиції все-таки були. І якщо це так, то працівники підприємства мають право запитати у пана Фріндта, куди ж вони поділися.

– Вас звинувачують, що ви вставляєте підприємству палки в колеса, заважаєте отриманню нового спецдозволу на видобуток бентонітових глин...

– Коли мої опоненти почали казати, що я не підписую документи на продовження спецдозволу, я здивувався: адже вони виплачують заробітні плати, сплачують податки... врешті, звільняють людей, і для цього мій підпис їм не потрібний. А для продовження спецдозволу – чомусь потрібний. Але мова не про те. Я був на заводі (мене пропустили), я виступав перед трудовим колективом і пообіцяв підписати документи. Мені сказали, що вони будуть готові через тиждень. Стояв місяць березень 2018 року. Зараз добігає кінця травень, а документів як не було, так і немає.

– У чому, на вашу думку, проблема?

– По-перше, мої опоненти побоюються, що, якщо документи про спецдозвіл подаватиму я, то мені цей спецдозвіл і видадуть. По-друге, я думаю, що Бондики з Фріндтом намагаються виростити своє власне дітище – «Черкаські мінерали», які не обтяжені ніякими боргами, які не мають жодних зв’язків із власниками «Дашуківських бентонітів» Кириловим і Криволапом, а повністю підконтрольні Бондикам. Під ці «Черкаські мінерали» вони і хочуть отримати спецдозвіл.

Останнім часом історія «Дашуківських бентонітів» набула суттєвого розголосу у регіональних та загальнонаціональних ЗМІ, що дає його законним власникам та керівникам надію відновити роботу стратегічно важливого підприємства. А поки цього не сталося, страждають звільнені працівники, місцевий бюджет та ціла низка галузей національної економіки, для яких бентоніти є сировиною.

Редакція «Прочерку» готова оприлюднити також позицію Юрія Фріндта і Черкаської обласної адміністрації.