Колишній парламентар розповів, чому йде в обласну раду.
Депутатство у Верховній Раді - помітний штамп у «паспорті» політика. І якщо він уже є, то природньо, люди очікуватимуть від тебе значно більшого, ніж від інших. Черкащанин (тепер уже й як кандидат від однойменної партії) Олег Петренко був депутатом 8-го скликання і протягом 5 років представляв наше місто у парламенті. Тепер він балотуватиметься до обласної ради. Однак запевняє: змінює лише рівень, а мета – та ж. Напередодні виборчої кампанії Петренко розповів, чому після крісла нардепа вирішив іти у місцеву політику, як сталося так, що обрав саме ВО «Черкащани», чому свого часу надавав собі обітниць і які великі проекти планує реалізувати в місті.
«Через корумпованість чиновників, які не могли протистояти спокусі російських грошей, доводилось у 20-градусний мороз зупиняти ешелони з контрабандною селітрою із РФ»
- Чому Олег Петренко знову йде в політику? Депутатство у Верховній Раді не розчарувало?
- На вибори 2014-го року всі йшли з ілюзіями, і я не був виключенням. Збирався у парламент, бо хотів стати частиною того, що буде змінювати країну. Причому в моїх ілюзіях Рада, яка обиралася після Майдану і Небесної сотні, під час війни з Росією, де той же Іловайськ – ще свіжа, незагоєна рана, – була саме тим «вікном можливостей» для кардинальних перетворень.
Але ілюзії достатньо швидко розвіялися, коли у тому ж парламенті подивився, що за люди навколо мене і які їхні реальні цілі. Тому в певний момент для себе зрозумів, що хочу сконцентруватися на тому, щоб як мінімум самому бути достойним депутатом. На початку передвиборчої кампанії я сам не очікував побачити, як багато людей дивитимуться на мене з надією в очах. Їх можна зрозуміти, вони хотіли кращого майбутнього для себе і своїх дітей. Я сам народився в Черкасах, прожив тут усе життя, і за роки депутатства так і не став киянином, хоча мав багато можливостей для цього. До мого батька, якого знають у місті чи не більше, ніж мене, дуже часто підходять на вулиці люди і говорять про мою депутатську роботу. І от я не міг собі уявити, що хтось йому вискаже розчарування у мені.
- А чому могли розчаруватись?
- Бо просто могли не знати про те, що я робив. За роки депутатської діяльності на інформаційний супровід моєї роботи було потрачено нуль гривень, нуль копійок. Банально не було за що піаритися. Тому єдиний негатив, який я чув від виборців на свою адресу, це питання «А що він зробив?». Від людей, які беруть участь у політичних процесах, журналістів, блогерів, тих, хто хоч іноді заходить на мою сторінку у фейсбуці, такого питання не почуєш.
- Попри все, згідно рейтингів, ви – один із найефективніших нардепів своєї каденції. У чому ця ефективність?
- За що люди ненавидять депутатів? За пустий зал під час засідань, кнопкодавство, балабольство, самолюбування з трибуни на десятки камер, сумнівні інсталяції і перформанси. Нічого з цього не було в моїй депутатській кар'єрі. Більше того, можу точно стверджувати, що я – один із найдисциплінованіших, відповідальних і результативних обранців 8-го скликання. У мене навіть у засіданнях комітетів пропусків немає, а там, до речі, йде основна законодавча робота. Ну і намагався не брати участь у постійних ідіотських перформансах, іноді з «кулачними боями». У той час, коли депутати повинні ефективно працювати над законодавством.
- Але хтось скаже, що депутат може найняти купу помічників, які законопроекти писатимуть. Як щодо результатів як парламентаря від свого округу?
- Представницька функція також важлива. Але я ніколи не позиціонував себе як депутат тільки від Придніпровського району, де мене обрали. Не менше важливих, корисних справ та сувбенцій, які мені вдалося «вибити», йшли і на Соснівський. Я ніколи не ділив черкащан на моїх виборців і жителів сусіднього округу.
Усі ці роки мене не було в черкаській політиці, точніше в тому самому вульгарному її прояві, до якого тут звикли. Але я завжди опікувався проблемами міста. При цьому визнаю – не намагався робити за місцевих обранців їхню ж роботу і включався там, де не вистачало їх повноважень або політичної волі.
Коли місцевому політикуму забракло банальної сміливості стати на захист Соснівки, де замість лісового масиву хотіли збудувати житлові комплекси, то мені довелося показати приклад, як захищати зелені зони Черкас. Коли багатотисячний колектив обленерго пів року сидів без зарплати і людям не було за що годувати дітей, то треба було йти і на досить радикальні дії, зате тепер підприємство працює стабільно і люди отримують зароблені гроші. Коли зупинилося виробництво на найбільшому підприємстві округу - «Азоті», то через корумпованість чиновників, які не могли протистояти спокусі російських грошей, доводилось не лише ходити по урядових засіданнях, а й фізично в мороз -20 на станції Конотоп зупиняти ешелони з контрабандною російською селітрою.
Коли при затвердженні та голосуванні державного бюджету України треба було відстоювати інтереси громади, то керівництво міста завжди могло звернутися до мене. Попри те, що «вибивання» тих самих субвенцій давалися дуже непросто, за моєї каденції на соціально-економічний розвиток Черкас із центрального бюджету були спрямовані десятки мільйонів гривень.
«Коли я керував спортом у Черкасах, наше місто єдиний раз за свою історію отримало статус «Найспортивніше місто України»
- Вас називають «маніяком» спортивних майданчиків та футбольних полів. Чому такий акцент саме на спортивні майданчики?
- Не лише на майданчики, а й на розвиток спорту в цілому. Свого часу я керував спортом у Черкасах і наше місто єдиний раз за свою історію отримало статус «Найспортивніше місто України». Тому глибоко розбираюся і знаю пріоритети спортивної галузі.
Коли я добивався виділення коштів на будівництво нового залу спортивної гімнастики для дітей, я робив це з розумінням того, що цей вид спорту є базовим. Не обов’язково всі їхні вихованці будуть гімнастами, але там вони отримають необхідний старт. Однак дивлячись в очі дітей і тренерів, я впевнений, що через декілька років ми матимемо олімпійських чемпіонів.
Але це далеко не все. У багатьох дворах шкіл з’явилися майданчики з тренажерами. Мало хто знає, що насправді з місцевого бюджету на них було лише незначне співфінансування, решта – якраз державні субвенції. Поряд із цим, відкривалися футбольні поля, на мільйони гривень було придбано інвентарю для фехтування, легкої атлетики, інваспорту (для діток з інвалідністю) та багато іншого.
2008 рік. Коли Олег Петренко очолював спортивну галузь Черкас, місто вперше перемогло в номінації «Найспортивніше місто України»
- Крім спорту, якими напрямками ще активно займалися?
- Медициною. Зокрема, суттєво було покращено матеріальну базу 3-ї міської лікарні та пологового будинку на Конєва, який зараз хочуть «оптимізувати». А ще опікувався Черкаським обласним кардіоцентром. Спільними зусиллями вдалося зробити його одним із кращих у країні, із сучасним обладнанням та можливістю проводити надскладні операції.
- Але чому збираєтесь балотуватися саме в обласну раду?
- Я йтиму в облраду від міста Черкаси не з солодкого місця в обласному списку, а з рідного округу. Це надскладне завдання, але роблю це свідомо – хочу отримати вотум довіри черкащан.
Наразі в обласній раді немає жодного депутата, якого б обрали в Черкасах. І коли мова заходить про розподіл грошей, місто жаліється, що йому нічого не перепадає. А як по-іншому, якщо рішення приймають депутати зі Шполи, Ватутіного, Канева, інших районів, у яких в пріоритеті власні виборці?
Насправді в Черкасах є чимало закладів обласної комунальної власності, яким просто необхідне фінансування, аби вони могли розвиватися. І в цих закладах містяни навчаються, займаються спортом, лікуються. Тому своїм завдання в обласній раді я бачу роботу над справедливим розподілом бюджету. Пріоритети залишаться тими ж, що і раніше. Це охорона здоров’я, освіта, спорт, дороги, реалізація серйозних інфраструктурних об'єктів.
- Яких, наприклад?
- Один із основних пріоритетів – відновлення роботи черкаського аеропорту. Можна говорити і про залучення інвесторів, але як мінімум, треба завершувати реконструкцію за рахунок коштів із бюджетів усіх рівнів.
У наших політиків є звичка «розмазувати» бюджетні кошти тонким шаром. Тоді перед виборами можна прийти в якусь школу і сказати: «Ось там, на другому поверсі, два крайні вікна, це я зробив». Усе це непогано діє на виборців. Але ще у парламенті я вирішив для себе, що не буду гнатися за такою популярністю, а зосереджуватимусь саме на великих проектах.
В області ситуація схожа – замість того, щоб закумулювати бюджетні кошти і зробити той же аеропорт, гроші виділяються на латання дірок у всьому замість того, що дасть реальний поштовх розвитку регіону – інфраструктури, логістики, появи нових робочих місць. За короткий проміжок часу це зробити складно, а от за каденцію – цілком.
- Чому обрали саме ВО «Черкащани»?
- Коли почалася епідемія коронавірусу, то я дізнався, що Владислав Пустовар очолив благодійний фонд «Черкаси проти COVID-19». Зателефонував йому, запропонував свою допомогу. Два місяці там волонтерив. За цей час разом з іншими організаціями нам вдалося зробити чимало задля забезпечення міських лікарень необхідними засобами захисту.
Команда працювала злагоджено, і вийшло так, що більшість цих людей, представників соціально відповідального бізнесу, я згодом побачив у рядах «Черкащан». Тоді зрозумів, що разом ми за потреби справимося з будь-якими завданнями.
З тим же Юрієм Ткаченком (екс-голова Черкаської ОДА) теж є спільні спогади. І досі пам’ятаю: в один із київських кабінетів, де нами вирішувалося питання по обленерго, ломилися «тітушки». Він запитав у мене, що будемо робити, якщо вони виламають двері. Я відповів: «Як що, будемо битися». Було неочікувано почути від губернатора: «Битися так битися». Коли народний обранець і очільник області стали плечем до плеча за інтереси простих людей, вдалося досягти результату.
«Тільки я повернувся з фронту, як старший син теж пішов на війну»
- Після подій на Майдані та початку війни на сході чи не в кожній партії з’явився свій захисник – хлопець у камуфляжі. Хто такий депутат-захисник зараз і кого він має захищати?
- За роки депутатства я точно ніколи не експлуатував образ захисника України. Камуфляж одягав лише раз, на перше урочисте засідання Ради, і то, через те, що була така домовленість з іншими депутатами-ветеранами. Я вважаю, що у мене вийшло стати захисником інтересів міста, трудових колективів, великої кількості людей, які зверталися до мене за допомогою - і на прийомах громадян, і в соцмережах. До речі, звертаються і зараз. Для багатьох я досі народний депутат. А я звик реагувати справами, а не поясненням того, що зараз цим мають займатися інші народні обранці.
- Які у вас стосунки із побратимами з Нацкорпусу?
- У Національному корпусі - багато ветеранів легендарного полку «Азов», в якому свого часу воював і я. З ними у мене не просто хороші, а, можна сказати, досить близькі побратимські стосунки. Впевнений, що за потреби ми підтримаємо один одного і в потрібний момент допоможемо.
- Як змінилися переконання і принципи після війни? Чи можливо з ними бути успішним політиком?
- Я пішов у народні депутати з передової. А мої друзі тоді там залишилися, багато хто не повернувся додому живим. І я точно знаю, що той же Сергій Амброс, мій побратим із «Азову», не тільки віддав своє життя за звільнення нашої землі від ворога, а й зробив мене принциповішим. На його могилі я надавав собі обітниць, яким і сам іноді був не радий, однак суворо їх дотримувався. Як для депутата, для мене це було таке собі щеплення від спокус.
- Ваш старший син, як і ви також був у АТО…
- Так, пішов моїми слідами, служив у зоні АТО. Ми навіть свого часу могли зустрітися з ним в «Азові», але він тоді отримав серйозну травму, тому пізніше пішов служити саме в Маріуполь. Ніс службу мотористом на бойовому катері, захищаючи місто з моря. В їхньому загоні були і поранені, і загиблі. Звісно, як у батька, в мене були побоювання, бо в таких випадках важко мислити без емоцій. Але разом із тим, це моя велика гордість.
- Спочатку чоловік, потім – син. Як це все пережила дружина?
- Дружині треба поставити пам’ятник. Насправді це дуже важко: тільки повернувся один, як інший теж пішов на війну. Для жінки, матері це неймовірне випробування. І вона його мужньо витримала.
Олег Петренко зі старшим сином, коли він приймав присягу в Маріуполі
- Нещодавно у вас народився молодший син. Чи важко поєднувати батьківство з політикою?
- Так, не так давно я вдруге став батьком. На Покрову козаку буде два роки. Я «народжував» разом із дружиною, був присутній на пологах, десь – підтримував, десь – навпаки, допомагав зібратися з духом. Це неабиякий досвід, який дає неймовірну близькість із дитиною.
У мене немає планів їхати з країни, мої сини теж тут народжувалися, навчалися і служили в армії. З одного боку, політика забирає дорогоцінний час, який можна присвятити дітям, а з іншого – саме заради них ми прагнемо до справжніх змін, яких неможливо досягнути поза нею.
реклама
Коментарі
Черкассы-Днепр, Черкассы-Харьков это самое лучшее направление
Стрічка RSS коментарів цього запису