У морозну п’ятницю 12 лютого юна жителька одного з сіл Шполянщини мало не замерзла по дорозі з ліцею у своє село. Її врятували випадкові подорожні. Зараз розбираються, хто винен у тому, що дитина мало не загинула. Натомість, майбутнє дівчини так і залишається незрозумілим: подібні небезпечні ситуації можуть повторюватися.
Як розповіла «Прочерку» жителька Кримок, що на Шполянщині, Василина Козленко, того дня увечері, коли вони з чоловіком поверталися додому зі Шполи на машині, близько 17 години вечора по дорозі зустріли дівчинку-підлітка, яка йшла в бік Кримок.
– Ми зупинилися, спитали, куди вона йде. Дівчина сказала, що в Антонівку, – розповідає Василина Козленко. – Йти їй залишалося близько 30 кілометрів – надвечір, у сильний мороз. Це просто жах якийсь. З полів віяло вітром, ішов сніг. Ми її запросили в машину. Вона вже тоді дуже змерзла, не могла говорити. Привезли її до себе додому, напоїли гарячим чаєм, відігріли. Дівчинка сказала, що її звати Сашею. Телефона в неї не було. Відпустити в заметіль іти до свого села ми її не могли, тож знов повернулися в машину і повезли її в Антонівку. Але доїхати не змогли, бо дорогу занесло. На щастя, Саша знала телефон мами, тож ми їй подзвонили, і батьки вийшли нам назустріч, забрали дитину. Дівчинка хороша, десять разів сказала нам «дякую».
Як повідомила дитина, вона навчається у Васильківському професійному ліцеї (с. Васильків – передмістя Шполи). Напередодні учням сказали їхати додому, проте, автобуса не було, і Саша мусила йти пішки.
Василина Василівна зробила допис у соціальній мережі, звертаючись до педагогів з проханням перевіряти наявність в учнів та студентів мобільних телефонів, щоб був зв'язок з рідними, а також контролювати, як діти в такий мороз дістаються віддалених сіл.
Допис викликав великий резонанс, зібрав понад півтисячу коментарів. Одна із коментаторок вирішила подарувати Саші свій сенсорний мобільний телефон. Більшість учасників обговорення дякують подружжю за їхній вчинок. Виникла також дискусія щодо того, чи варто винуватити педагогів у тому, що відпустили дитину в село саму в такий мороз.
«Оце б та дитина ішла, ішла б, стомилася б, сіла відпочити і замерзла б, – обурюється дописувачка Маргарита Лисенко. – Це жах. Що ж це коїться? Сором таким педагогам і чиновникам, що не створюють умови для людей, які заблоковані і вимушені йти полями додому».
Натомість, існує й інша думка. «А я думаю, що тій дитині треба було повідомити батькам, що їх розпустили по домівках, а батьки, в свою чергу, знаючи розклад автобусів (то їдуть вони, то не їдуть), своїм транспортом чи попросити сусіда або родича, поїхати і забрати свою дитину скільки б це не коштувало, адже це відстань немала, а головне – складні погодні умови», – вважає дописувач Євген Добрий.
«А чому батькiв не спитати, як дитина знаходиться вiд них за 30 км без телефону? – дивується дописувачка Марина Блинова. – Як вони взагалi спiлкуються протягом тижня? Як протягом дня живуть, не подзвонивши, не спитавши, чи поїло, чи на уроки пiшло? Хоч якийсь дешевесенький купити. Чого дитина, коли вирушала пiшки в таку даль, не попросила на хвилинку в друзiв хоть смс кинуть мамi, що, мовляв, така ситуацiя, приїдьте мене заберiть. Педагоги звичайно не правi. Ну я б там ще й мамi питання задала. А люди, якi допомогли, велике вам дякую, за те що допомогли дiвчинцi!»
Відгукнувся і викладач ліцею, в якому навчається дитина.
«Саша була відпущена після уроків на автобус з умовою, що якщо його не буде, то вона піде до родичів у Шполі. Телефона в дитини немає. Отже, проконтролювати її було неможливо. І не забувайте, що в майстра, на яку ви всі так нападаєте, таких як Саша ще 22», – написав викладач Валерій Дашко.
Відтак він пояснив ситуацію й більш докладно. Так, він зазначив, що в навчальному закладі з ученицею постійно працюють майстер виробничого навчання, класний керівник, завідувач відділення та педагогічні працівники закладу. Приносять її одяг, взуття, зошити, ручки. Навчальний заклад забезпечує її триразовим безкоштовним харчуванням, проживанням у гуртожитку, стипендією в розмірі 490 грн. На цей час дитина ходить в демісезонній куртці, кросівках, шапки не носить. Той одяг, яким їй допомагають вчителі, вона не носить, а віддає іншим дітям, або своїм меншим сестрам. Мобільного телефона в дитини немає. Телефон, який її дала майстер виробничого навчання, щоб з нею можна було підтримувати зв’язок, вона викинула, бо він не сучасний.
11 лютого у зв’язку з погодними умовами учнів закладу, які проживають у віддалених селах, відпускали додому, тому що планувалось дистанційне навчання. Батько іншої учениці з села Антонівки, забираючи свою дитину, запропонував і Саші їхати додому, але та відмовилась і сказала, що поїде 12 лютого автобусом. 12 лютого дівчина, пообіцявши майстрові, що, якщо не буде автобуса, то вона піде ночувати до тітки, що живе у Шполі, написала заяву про поїздку додому і в 9.15 пішла з навчального закладу з одногрупниками на автостанцію. Зі слів одногрупниць, які були з нею на автостанції, Олександра зателефонувала до матері із їхніх телефонів, що автобус відмінений. Мати сказала їй, щоб вона йшла до тітки, на що вона відмовилась, тому мати запропонувала їй поїхати в інтернат, де навчаються її дві сестри. Таким чином вона опинилась в школі-інтернаті, де провела деякий час перед тим, як піти додому пішки...
О 15.00 майстер телефонувала до знайомого матері, щоб дізнатись, чи доїхала Олександра додому. Але телефон ніхто не брав. Потім о 18.00 з цього ж номера зателефонувала мати і повідомила про те, що дитину везуть додому люди, які підібрали на дорозі на село Кримки дуже змерзлу. Через годину майстер зателефонувала на цей же номер, і мати повідомила, що Олександра вже вдома.
Станом на 17 лютого Олександра з’явилась на навчання у хворобливому стані в тому самому одязі, хоча в розмові з мамою 15 лютого майстер просила не посилати хвору на навчання. Приїхавши в заклад 16 лютого, Олександра повідомила, що її заставили їхати, бо вона там заважає.
... Кого тільки не звинувачували в дискусії під дописом Василини Козленко! І викладачів ліцею, і батьків дитини, і перевізника, який скасовує автобуси. Знайшлися й ті, хто винуватять саму Василину Василівну – за оприлюднення інформації про ситуацію, що загрожувала життю дитини. Проте, в цій суперечці якось помалу забули про саму Сашу, для якої нічого не змінилося. І, як це не прикро, ситуації, подібні до тієї, що сталася 12 лютого, можуть повторюватися.
Максим Степанов
Заставочне фото: www.pikist.com
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису