На багатьох зустрічах у містах і селах нашого округу люди ставлять майже однакові запитання щодо майбутніх кроків нашої нової влади. Я поки що до кінця не розумію, якими саме вони будуть. Заяви лунають різні, тож, як кажуть, поживемо – побачимо. Потрібні людям ініціативи я підтримуватиму, а на кроки, що призведуть до занепаду, ніколи не йшов і не піду.
Окрім того, я точно знаю, які реформи потрібно зупиняти, скасовувати або переосмислювати. Перша реформа – медична. Нема питань: галузь охорони здоров’я потрібно реформувати і створювати щось нове. Але ж не можна тільки скорочувати і закривати, а натомість нічого путнього не створювати. Я проти скорочення видатків на охорону здоров’я, проти закриття ФАПів і лікарень, проти скорочень, проти знущання з людей, що сьогодні відбувається. Це не реформа. Це скорочення державних видатків у кольоровій обгортці з піару і реклами. І за цей піар ми платимо своїм здоров’ям і життям.
Я постійно допомагаю лікарням, амбулаторіям і ФАПам. Сотні тисяч гривень спрямовано на закупівлю обладнання, інструментів, ремонти. Після реформи видатків, як і запитів про допомогу від людей, тільки побільшало. Ось такі наслідки. Вважаю, що тільки збільшення державної підтримки на потреби охорони здоров’я може виправити ситуацію. А для цього не потрібні складні реформи. Потрібно не брехати, не красти, а по-справжньому допомагати людям. Рецепт такий простий, але водночас такий складний у виконанні для українських чиновників.
Друга реформа – освітня. Це також шоу, яке в реальності поки що призводить тільки до закриття шкіл. Неодноразово казав і продовжую заявляти: не можна робити кроків, які не в змозі забезпечити фінансово. Влітку минулого року в громадських приймальнях округу було дуже гаряче. Освітяни просили допомогти спеціальними меблями та обладнанням для так званої нової української школи. Бо склалась така ситуація, що вказівку і нові стандарти із Києва отримали, а фінансування – зась! Тож довелося брати активну участь в освітній реформі і якнайшвидше допомагати багатьом школам.
Останні п’ять років усі так звані реформи відбувалися саме за цим принципом. Хтось щось придумав, натягнув на корову сідло, вирішив скоротити видатки з державного бюджету і при цьому вкрасти – от тобі й реформа! А як воно людям на місцях – ніхто й не думав. Саме тому маємо таку ситуацію з дорогами, зі школами, з ФАПами й лікарнями. Саме тому останні п’ять років ми котилися донизу, а не розвивалися.
Усі провідні країни світу вкладають кошти в освіту. За людський капітал іде справжня боротьба. Виписують стратегії, ухвалюють закони, переманюють розумних мігрантів, створюють умови для «перетікання мізків». І все для одного – щоб не втратити час і не відстати у перегонах технологій. Це відбувається скрізь, навіть серед наших сусідів: у Польщі, в Чехії, навіть у Росії з Білоруссю. Скрізь, але тільки не в нас. Україна є великим регіональним донором людського капіталу, інтелекту і робочої сили. При цьому ми навіть не збираємося створювати економіку освіти. Влада планомірно знищує галузь. Що ж будемо робити через 10–15 років?
А все починається з дитячого садка, а потім і зі школи – з наявності ноутбука, інтернету, проектора, інтерактивної дошки, із достойної заробітної плати вчителя, із відкритої школи, із поваги до ветеранів освіти, із молодих спеціалістів, яким створили умови для роботи в селі чи районному центрі. Це дуже важливо зараз. Я говорю про майбутнє, яке влада закриттям шкіл та скороченнями просто вбивала.
Ну а тепер про реформу, що так і не відбулася, але про яку говорять і зараз у владних кабінетах нової команди. Я маю на увазі створення вільного ринку землі. Вважаю, що в нинішніх економічних умовах цього не можна робити в жодному разі. Не можна продавати землю, коли люди зовсім не мають грошей. Адже це означає, що її розкуплять за безцінь. При чому основними покупцями будуть компанії з Європи, Китаю, арабських країн і навіть Росії. Бо законодавчої можливості заборонити ці схеми немає. Коли ж поставити пряму заборону, то купуватимуть через підставних осіб, офшори чи використовуватимуть інші способи.
Якщо такі інвестори куплять українську землю, то село загине. Їм не потрібні ані села, ані міста. Їм потрібні тільки чорноземи й інфраструктура. Сучасні технології дають змогу обробляти тисячі гектарів землі, використовуючи сучасну техніку і з десяток спеціалістів. Ніхто не утримуватиме ані ФАП, ані школу, ані дитячий садок. Ми втратимо все, до того ж назавжди.
Я із групою депутатів запропонував новій команді провести референдум щодо цього питання. Але такий референдум не має бути всеукраїнським. На ньому мають проголосувати лише власники паїв. Ті, чиї долі вирішуватиме реформа.
Вважаю, що сьогодні всі ці питання потребують якнайшвидшого вирішення. Нова влада, якій ми всі дали безпрецедентний рівень довіри, має розставити всі крапки над «і» та розібратися із «реформаторами», які занапастили нашу медицину й освіту, та поставити крапку в спекуляції на темі «дикого» ринку землі.
Я вважаю, що Україні потрібні три мораторії. Перший мораторій – на закриття шкіл. Другий – на закриття і скорочення закладів охорони здоров’я. Третій – на вільний ринок землі без урахування позиції та інтересів власників паїв. Вважаю своїм обов’язком донести цю позицію у владні кабінети Києва і зробити все для того, щоб надійно захистити інтереси людей.
*Передвиборна агітація
реклама
