“Мої овочі продаються у найбільших супермаркетах Черкас”, –

розповідає Микола Жегет із села Чапаєвки, що на Золотоніщині.

Спільно з родиною чоловік обробляє близько тридцяти гектарів землі. За освітою пан Микола механік, проте, як зізнається, вже не один десяток років займається аграрною справою.

– Нині вирощую найрізноманітніші овочі. А починалося все із полуниці,  – пригадує чоловік. – Пам’ятаю, якраз у часи розпаду Союзу була неймовірна скрута. Зарплату практично ніде не виплачували, тож, аби якось прогодувати сім’ю, вирішив займатися, так би мовити, комерцією. А саме, засадив одинадцять соток землі полуницею. Протягом двох років непогано на ній заробляв. А от на третій отримати гарний урожай так і не вдалося – практично усю плантацію знищили хробаки.

“Продаючи квіти, за день заробляв більше, аніж за місяць роботи в колгоспі”
Зрозумівши, що справа зазнала невдачі, пан Микола пішов працювати до знайомого, який вирощував та продавав квіти.
– Чотири роки вправлявся біля квітників, таким чином сам здобував досвід. А згодом розпочав і власну справу, вирощував чимало сортів. Були в мене й айстри неймовірних розмірів, і гвоздики, й гладіолуси по 70 сантиметрів заввишки. Уся ця краса розміщувалася на сорока двох сотках городу, і коли здіймався навіть невеличкий вітерець, то полем ішла хвиля. Виникало враження, ніби розлилося рожеве море, – всміхаючись пригадує Микола Іванович. – Та й з матеріальної точки зору справа ця була доволі вигідною. Практично ніхто не міг лишитися байдужим, проходячи повз ятку із таким крамом. Скільки разів доводилося чути від жінок, що, мовляв, такі розкішні квіти не гріх і самій придбати, як чоловіки не купують. На гривню можна було купити три квітки, а за день таких жінок проходило повз мене сто – сто п’ятдесят. У колгоспі ж таких грошей і за місяць не заробиш.
Згодом, коли черкаських ринків виявилося замало, пан Микола почав возити квіти на реалізацію в Москву.
– Зазвичай для кращого зиску підлаштовувалися під якесь свято, приміром, Перше вересня чи День вчителя. Тоді квіти розходилися на ура, хоча й ціна на них була значно вищою, ніж у нас. Аби ж усе спродати, достатньо було й трьох днів, – відзначає чоловік. – Щоб прихопити із собою якомога більше товару, усі квіти складали до звичайних коробок. Після дороги вони настільки щільно утискалися, що ставали пласкими, як долоня. Пам’ятаю, коли до Москви приїхав уперше, побачивши таке діло, аж за голову взявся, мовляв, як же це тепер продавати! Та будь-які квіти, якщо їх було правильно зрізано, можна, так би мовити, «відпоїти». Достатньо вкоротити стебло на сантиметр-півтора і поставити в холодну воду – на ранок квітка вже відійде. До речі, така процедура ефективна практично для будь-якого сорту. Головне – ще аби й у приміщенні було прохолодно.
“Щороку виготовляємо не менше 20 тонн різносолів”
Проте й надалі розвивати вигідну справу завадила по-літична ситуація в Росії.
– Пам’ятаю, під’їхали до Москви, а всю околицю вже зайняли бронетранспортери – в країні розпочалася революція. Чесно кажучи, видовище було просто жахливе. З тих пір дорога на багаті села, а точніше міста, була заказаною, – пригадує Микола Іванович. – Довелося шукати нові заробітки.
Нині чоловік обробляє тридцять гектарів землі, яку бере в оренду. До речі, тільки близько шести зайняті овочами.
– Маю й теплицю площею 25 соток. Вирощую практично все: моркву, капусту, помідори, огірки, баклажани, перець. Словом, те, що має попит. До речі, цього року планую посадити ще й кавуни, – веде далі пан Микола. – Усі землі обробляє лише наша родина, і тільки в найгарячішу пору наймаємо сторонніх людей для роботи. Співпрацюю з іноземними фірмами – закуповую насіння, а розсаду вирощую вже самотужки. До вибору посадкового матеріалу підходжу особливо ретельно, адже овочі повинні мати не лише гарний товарний вид, а й бути смачними. Натомість далеко не з кожної морквини чи капустини можна приготувати відмінний салат.
Пан Микола запевняє, що під час вирощування овочів не застосовує складних хімікатів.
– У нашій родині є таке правило – досягнути успіху в справі можливо лише завдяки якісній продукції. Тож, усі овочі вирощуємо як для себе. Власне, у нас інакше й не буває – що йде на продаж, те й у себе на столі. Приміром, ранню редиску купують навіть для дітей, адже батьки не переживають, що нею можна отруїтися, – відзначає пан Жегет. – До речі, овочі спочатку продавали на базарі. Аби якось привабити клієнтів, почали виготовляти різні смачні салати за рецептами, які свого часу привезли із Середньої Азії. Щоправда згодом дещо довелося змінити рецептуру, адже прянощі та гострі спеції нашим слов’янським шлункам не до смаку. Тож, довелося підлаштуватися до уподобань черкащан.

Нині дочка Миколи Івановича має підприємство, яке займається переробкою овочів.
– Вона активно співпрацює із черкаськими магазинами, постачаючи до супермаркетів мо здебільшого готові салати та різносоли. Приміром, зараз у підвалах зберігається близько двадцяти тонн засолки, – розповідає пан Жегет.

За матеріалами черкаської преси