«Спершу соромно, а потім затягує». Як боротися в Черкасах із залежною журналістикою?

Про «запасний варіант», який завжди повинен бути у журналіста, про цензуру в ЗМІ та журналістів як громадських діячів говорили 18 листопада у Черкасах на засіданні медіа-клубу. Учасниками засідання, крім черкаських журналістів, були представники громадських організацій та столичні гості – колишня телеведуча каналу «1+1» Ілона Довгань та незалежний журналіст Дмитро Гнап.

Київські гості поділилися своїм досвідом боротьби журналістів за свої права. Адже обоє беруть участь у відомому русі «Стоп цензурі!». Так, за словами Ілони Довгань, вона з власного досвіду знає, що не так-то просто журналістам заявити про існування цензури в ЗМІ.

– Журналісти програми «ТСН» на телеканалі «1+1» навесні першими заявили про запровадження цензури при підготовці сюжетів. Потім долучилися журналісти програми «Вікна» на телеканалі «СТБ». Дехто підходив до нас з колег і казав, що підтримує нас, але підписуватися боїться, – розповіла Ілона Довгань. – Фактично з підписання того листа журналістами «ТСН» і почався рух «Стоп цензурі!» Було дуже страшно. Я приїхала у Київ з маленького містечка Комсомольськ, що на Полтавщині. Сама собі шукала роботу, вибудовувала потрохи кар’єру. Заявляючи про впровадження цензури на телеканалі, я розуміла, що все це можу втратити. Але ж просто соромно було так працювати. Нині багато журналістів не бояться говорити, що в  українських ЗМІ присутня цензура. І не можна стояти віддаля цієї проблеми.

Нині пані Ілона приїхала до Черкас вже в статусі незалежного журналіста. Нещодавно вона пішла з телеканалу «1+1». Нині вона займається громадською діяльністю, є засновником соціального проекту «Покоління 2020.UA», що спрямований на активних студентів.

– Я така натура, що в мене повинна бути якась місія. Коли я раніше працювала телеведучою, то відчувала, що це приносить якусь користь. От брала, наприклад, інтерв’ю у міністра, і він обіцяв в ефірі щось виконати. Я відчувала, що це на нього покладало відповідальність, відчувала, що моя професія потрібна. Але на певному етапі я відчула, що моя робота не приносить користі людям. Мої батьки лише з телевізора отримують новини. У них немає Інтернету. Вони думають, що те, про що каже ведучий новин, дійсно правда. Чому ж я маю отуплювати націю? Тож мені було соромно виходити на екран з цензурованими матеріалами, – розповідає Ірина Довгань.

Звичайно, розповіді черкаських журналістів про проблеми в професійному середовищі не стали несподіванкою для приїжджих. А черкащани, насамперед, згадали і історію звільнення колишнього гендиректора ОДТРК «Рось», і політичну «заказуху» на лідера обласної організації УНП Леоніда Даценка.

– Я на даному етапі своєї роботи не можу бути незалежним журналістом, через те, що нам диктують, що робити, як робити, скільки разів показувати голову обласної державної адміністрації, – говорить журналіст державної телекомпанії «Рось». – Крім того, як не образливо для нас, ми перетворилися на обслуговуючий персонал влади. Тому висловити у своєму матеріалі ставлення до тієї чи іншої події я не можу. Цей матеріал не пропустять до ефіру. У державних структурах є проблеми з незалежною журналістикою.

– Та що там говорити, коли до влади зараз прийшли люди, що колись вибивали нирки, – емоційно висловився один з присутніх телеоператорів.

На думку незалежного журналіста Дмитра Гнапа (який, до речі, родом з Донецьку), журналістика – це таки і громадська діяльність (хоч в його випадку все навпаки: він є насамперед громадським активістом і береться за журналістську роботу, коли вже допікає).

– Громадська діяльність журналіста стосується не лише участі в локальних акціях на зразок захисту від незаконних забудов чи боротьби за екологію. Боротьба за журналістські права – це теж і громадська, і журналістська діяльність. І треба почати з себе. Хто готовий об’єднатися на черкаському рівні, щоб боротися проти цензури? Адже, як сказав колись Декарт: обставини часу складаються зі щоденних зусиль людей.

Столичні журналісти закликають черкаських колег не миритись із наступом на свободу слова

Столичні гості порадили черкаським журналістам не забувати і про Інтернет, де кожен може спробувати себе в ролі незалежного журналіста. Але…

– «Незалежний журналіст» – це певною мірою звучить приємно. Та й у роботі цій є певні плюси: ніхто не креслить твої тексти, не потрібно зранку поспішати на роботу, можна самому обирати теми. Є певна свобода дій. Але в цьому є і проблеми. От нещодавно я з Оленою Львовою та Олександром Акименком проводив журналістське розслідування на тему зникнення нашого колеги-журналіста, редактора харківської газети "Новий стиль" Василя Климентьєва. Наша незалежність нам вилізла боком, бо ми ніде не могли спершу опублікувати це розслідування. Ми провели титанічну роботу. Місяць працювали по 20 годин на добу. Ми дізналися, що сам Климентьєв – людина неоднозначна. (Тут дехто з присутніх черкаських журналістів провів паралель з екс-гендиректором ОДТРК «Рось» Михайлом Калініченком, який теж був людиною неоднозначною, і, як припустили присутні, можливо тому на його захист не виступила вся черкаська журналістська спільнота – ред.). Насправді ми з’ясували, що зниклий редактор газети був не тим, за кого його видавали медіа. А вони його героїзували. Насправді ж Климентьєв займався таким собі інформаційним кілерством. І коли ми підготували розслідування, то одні ЗМі не хотіли його публікувати, бо це їм було нецікаво, інші – незгідні були з подачею проблеми, треті – просто боялися опублікувати. Зрештою, наше журналістське розслідування опублікувала «Українська правда», – розповів Дмитро Гнап.

Однак, спікери таки переконували, що за свої журналістські права потрібно боротися, а не пливти за течією. Бо, як висловилася Ілона Довгань, «спершу соромно, а потім затягує».

Порушена була на зустрічі й інша тема. Відомо, що громадська діяльність для деяких українських журналістів переросла в політику. «Це не обов’язково», – запевняє Ілона Довгань. Вона сама у далекому минулому була депутатом міськради. Завдяки цьому, мовляв, добилася того, що міська влада пустила містом ще один маршрут автобусів. Це розв’язало проблему для багатьох похилих людей.

– Знаєте, я колись афоризм склав: громадянам не потрібна влада, громадяни і є влада, – зазначив Дмитро Гнап. – Для активної громадської діяльності організованого громадянського суспільства, в принципі, не обов’язково висувати своїх представників у владу. Ми пам’ятаємо Mайдан, коли купа людей виходять на вулиці. Коли багато серйозно налаштованих громадян збираються в одному місці, то влада таки може змінюватися. Якщо метою вашої діяльності є те, щоб громадянам з цієї країни не хотілося їхати, то можна і треба використовувати всі законні інструменти.

Цікаво, що як зазначили присутні, рятівним кругом для журналіста може бути друга професія. Про це, до речі, нам вже доводилося чути від телеведучого Андрія Куликова. Він якось казав журналісту «Прочерку», що у випадку, якщо пана Андрія зобов’язуватимуть робити те, чого він не хоче, він може відмовити. Куликов може це собі дозволити, бо має другу професію – він перекладач.

– Але коли тримати чорний хід відкритим, то який сенс боротися і рухатися вперед. Можна завжди піти у чорний хід… – висловлює альтернативну думку Дмитро Гнап.

Від «Прочерку». Засідання медіа-клубу було організоване Черкаським обласним осередком Громадянської мережі «ОПОРА» у рамках програми Ради Європи «Сприяння запровадженню європейських стандартів в українських медіа». Ця програма фінансується Європейським Союзом.