У Черкасах військовослужбовці, ветерани та їхні родини можуть отримати безкоштовну психологічну підтримку. Фахівці допомагають долати наслідки війни, адаптуватися до мирного життя та зберігати сімейні стосунки. Окрім індивідуальних консультацій, діють групи взаємодопомоги, а також нові ініціативи, спрямовані на фізичне й психологічне відновлення. Як родини переживають втрату, що допомагає тим, хто чекає на повернення рідних із полону, та які можливості для підтримки доступні в місті – у нашому матеріалі.
Найчастіше до неї звертаються вдови, дружини зниклих безвісти захисників, сім'ї військовослужбовців для вирішення конфліктів. Пояснює й дітям, що «тато на війні» чи «тата більше немає»
Докторка психологічних наук, практикуюча психологиня з Черкас Інна Лук'янець прокоментувала «Прочерку», скільки триває робота з родинами захисників та що допомагає триматися тим, хто чекає на повернення близької людини з полону, хто проживає втрату.
– Буває, достатньо однієї консультації. Якщо це дітки, пояснюю, як з ними правильно себе поводити, як правильно говорити.
Може бути необхідність у систематичних консультаціях.
– Якщо це вдови, спочатку можемо спілкуватися з ними раз на тиждень, потім – раз на місяць. Є жінки, які приходять з початку війни. Буває, достатньо однієї, двох, трьох консультацій, щоб людина розуміла, що їй робити далі: як рухатися, на що опиратися, які зовнішні та внутрішні ресурси задіяти, – пояснила Інна Лук'янець.
Траплялися випадки, коли черкасці зверталися до неї сім'ями, щоб разом змінити ставлення одне до одного.
– Хочуть навчитися розуміти тонкощі, особливості одне одного. Розуміти, що всі змінилися: і чоловік – там, і дружина з дитиною – тут. Ми всі змінюємося під впливом сьогоднішніх подій. У мене є в консультуванні навіть нові сім'ї дорослих людей, які створилися недавно. Це можуть бути другі-треті шлюби.
Якщо це родини полонених та зниклих безвісти, вони вчитимуться жити одним днем, не думати про майбутнє, не аналізувати минуле, наголосила психологиня.
– Існують буденні речі: піти на роботу, випити кави, пересадити вазони, погуляти з собачкою, зробити з дитиною уроки, зустрітися з подругою. Такий план на один день повинен містити приємні, відволікаючі моменти. Природа, хобі, друзі, тварини... Якщо починаються думки про майбутнє, про те, що рідна людина ніколи не повернеться, над нею знущаються, як вона проживала полон – це повертатиме в тривожний стан.
«Треба рухатися вперед, не зважаючи ні на що»
Нагадаємо, нещодавно в Черкасах відбувся жіночий форум «Вільна і Незламна», де учасниці ділилися своїм досвідом, викликами та тим, що їх мотивує. Спікерками там стали, зокрема, мати загиблого Героя Володимира Мукана Віра, дружина загиблого Героя Сергія Юрчика Людмила.
Віра Мукан працює вчителькою української мови та літератури в черкаському ліцеї спортивного профілю №34. Найболючішим випробуванням у її житті, за словами пані Віри, стала російсько-українська війна, яка відібрала найдорожче.
– Війна відібрала мого 35-річного сина, лейтенанта Володимира Мукана з позивним «Блискавка». Уявіть почуття матері, яка втратила дитину. Їх не передати словами. Перший син... Це було все, це був усесвіт. У дитині поєднувалося все: розум, доброта, чуйність, безмежна любов до всіх близьких. Тепер немає цих цінностей. Усе різко обірвалося 29 квітня 2023 року. Це втрата не тільки для мене: він був прекрасним батьком двох малолітніх синочків, був люблячим чоловіком, турботливим братом, чуйним товаришем. Якщо взяти його професійну діяльність – це відомий журналіст України, кандидат наук, власник власної PR-агенції.
На початку повномасштабної війни він доєднався добровольцем до лав 156-го окремого батальйону 118-ї окремої бригади територіальної оборони.
– Серце матері протестувало. З одного боку – ми виховали з чоловіком дітей-патріотів, з іншого – я вбачала, що насамперед на захист країни повинні стати професіонали. Переконувала сина: «Можливо пізніше? Ти жодного дня не служив в армії». На що почула: «А якщо всі, мамо, будуть ухилятися? Хто тоді захищатиме тебе, моїх синів, дружину?». Я з ним погодилася.
Володимир пройшов шлях від стрільця до лейтенанта. Брав участь у боях за Попасну, Харків. Загинув у Бахмуті під час виконання бойового завдання.
– Побратими розповідали, коли мого сина намагалися врятувати, він просив лікарів: «Збережіть, будь ласка, праву руку, мені нею ще багато писати», – пригадала Віра Мукан.
Жінка переконана, між ними з сином досі є певний зв'язок. Саме він не дає впасти в депресію, зневіритися. На її думку, треба рухатися вперед, не зважаючи ні на що.
– Я – мама, дружина, бабуся, яка любить своїх близьких, допомагає їм. Я працюю і вважаю себе професіоналом. Ціную в людях чесність, взаємоповагу, відкритість.
Дружина загиблого Героя Людмила Юрчик виховує 4-річну доньку Яринку, державна службовиця, керівниця вокального гурту «Унісон».
– Раніше все було настільки чудово... У тебе є коханий чоловік, який підтримує абсолютно в усьому, ви з ним разом займаєтеся творчістю. У 2020 році до нас прийшла величезна радість – народилася донечка, яку ми чекали дуже довго. І все, стався пік усього того, що ти хотів. Тоді якось не виникало питання, що мені треба бути сильною. Організовувала концерти, сама на них виступала... Я була за чоловіком... Поки не прийшов 2022 рік.
У перший день повномасштабної війни Сергій Юрчик звернувся до військкомату. На той час він вже мав звання молодшого лейтенанта. Йому сказали повертатися додому, адже людей на той час було достатньо.
– Він повернувся, але весь час налаштовував мене, що всіх мобілізують, потрібно захищати дитину, країну. Його дуже торкнули новини з Ірпеня, Бучі, навчався в Державному податковому університеті, що в Ірпені. Дивився всі ті новини про події на Київщині 2022. Одного дня зателефонували з територіального центру комплектування, сказали приїжджати з речами. У момент самої мобілізації вже потрібно було ставати сильнішою, включатися у всі процеси, брати на себе відповідальність за своє життя, життя півторарічної дитини, – сказала Людмила Юрчик.
Сергій Юрчик був командиром механізованого взводу 13 батальйону 58 бригади. Загинув у бою на Донеччині, прикриваючи побратимів. Сталося це 30 червня 2022 року.
– Я завжди мала маленького мотиватора. У перші дні, коли дізналася, що його більше немає, я просто не бачила дитину. За сльозами, горем... Не тому, що погана мама. Вона підходить до мене, рахує: «Один, два, три, чотири, п'ять!». Це мене повернуло до реальності. Ми ж чекали Яринку 7 років. Сірьожа не зрозумів би, як я можу її взагалі не помічати. Коли йду на якісь заходи, йду отримувати посмертні нагороди, знаю, що там буде тяжко, та розумію: це дитині пам'ять про батька.
«Стає все менше українських родин, яких не торкнулася війна»
Журналістка «Прочерку» поспілкувалася з психологом, ветераном російсько-української війни Володимиром Мамалигою.
Захищав Україну на сході, на Донбасі, доєднався до Сил оборони на початку повномасштабного вторгнення. Наразі звільнений зі служби за станом здоров'я. Починаючи з 2014 року, разом із дружиною Оксаною та дочкою Зоряною він допомагає військовим, ветеранам та членам їхніх родин. Працюють утрьох у черкаському Центрі «Сяючий шлях».
Психологічна допомога для військовослужбовців та їхніх рідних – безкоштовна. До кінця 2024 року Міністерство у справах ветеранів України компенсовувало Центру частину коштів. Водночас протягом минулого року «Сяючий шлях» надав понад 5000 годин психологічної допомоги.
Договори на 2025 рік ще не підписані, наголосив засновник, та він сподівається, що співпраця триватиме й надалі.
– Найчастіше запитують, як налагодити спілкування в родині, як відродити повноцінну родину після повернення. Є бійці, які ще служать і цікавляться цими питаннями. Часто ініціаторами стають дружини ветеранів. Люди вже розуміють, що війна так швидко не закінчилася, не варто жити синдромом «відкладеного життя». Вони – не погані, не хороші, вони – інші. Беручи участь у бойових діях здобуваєш такі навички, які не потрібно використовувати в мирному житті. У мирному житті ті навички можна навчитися використовувати в мирних цілях. Але вони вже назавжди з захисниками та захисницями, – сказав Володимир Мамалига.
Проводяться індивідуальні консультації, також діє група взаємодопомоги «Підтримка».
– «Підтримка» – група для людей, які пов'язані з війною. На початку ми вели окрему групу для рідних загиблих, полонених та зниклих безвісти, окрему групу вели для ветеранів. У 2023 році вирішили всіх об'єднати. Це показало гарний результат, хоча, до цього в Україні їх не дуже об'єднували. Хтось додається, хтось відходить... Між собою вони дружать.
За словами пана Володимира, якщо порівняти кількість звернень від ветеранів та їхніх родин до Центру на початку повномасштабного вторгнення та зараз – їхня кількість зростає. Проте увага медіа до висвітлення проблеми навпаки – падає. Підкреслив, викликом для ветеранів з віддалених населених пунктів є недостатня кількість фахівців у громадах.
Група взаємодопомоги «Підтримка» діє у Центрі «Сяючий шлях»
– Поталанило тим, хто мешкає в Черкасах. Менше поталанило людям, які живуть у райцентрах, а ще менше поталанило людям, які живуть у селах. У Черкасах люди мають можливість прийти на групу: одну, другу, третю. Піти у ветеранський хаб: один, другий третій. У соцзахист, до помічника ветерана, на якийсь круглий стіл, захід. Якщо взяти районні центри, краща ситуація в Умані, Золотоноші. А люди, які геть у селах: він приїжджає, звільнився зі служби, через поранення чи сімейні обставини. Він сидить у селі, немає ніяких пільг, як рубав дрова, так і рубає, один психолог на весь район. До них треба якось дістатися. А це може робити держава. На мою думку, якщо люди воюють за державу, держава повинна займатися їхнім поверненням. Через громадські організації, ФОПи, некомерційні підприємства...
Виїзди в села у цьому випадку будуть неефективні, повинен зберігатися постійний контакт, додав Володимир Мамалига.
– Що робиться в нього в сім'ї? Добре, якщо він не вживає, він розумний, у сім'ї чудові відносини. А якщо не так? Буває різне.
У центрі діє група підтримки не тільки для військових, а й для цивільних. Вона має назву «Я в ресурсі» і працює по середах, вхід вільний.
– Стає все менше українських родин, яких не торкнулася війна. У цій групі вже теж багато людей, пов'язаних з війною. Вона більш молодіжна.
Психологічні тренінги стартують у Черкаському інституті міста на початку квітня. 4 квітня відбудеться тренінг зі стрес-менеджменту для родин та близьких ветеранів. 5 квітня – зустріч для самих ветеранів.
Комунікаційниця та менеджерка проєктів Черкаського інституту міста Анна Сакун розповіла «Прочерку» детальніше, що планують реалізувати вже незабаром.
– Впроваджую проєкти. Нині це – цикл вишколів «Підготовка цивільних в умовах воєнного часу» та проєкт для ветеранів та їхніх родин «До себе». Проєкт «До себе» стартував у березні, він передбачає фізичне та психологічне відновлення. Фізичне – через тренінги «Добрі руки» від фахівчині Марини Джемелинської. Це про засоби і техніки оздоровчого масажу, які можна використати ветерану для самодопомоги або ж рідним – для допомоги своєму близькому-ветерану.
фото Черкаського інституту міста
Тренінги «Добрі руки» відкриті і для чинних військових. Так, вважаємо, знання можуть стати корисними у допомозі, наприклад, побратимам, – сказала Анна Сакун.
Психологічне відновлення забезпечать через тренінги для ветеранів та їхніх родин, окремі для кожної групи учасників.
– Із психологинею Галиною Кобзар говоритимемо про стрес-менеджмент, роботу зі своїми емоційними станами та як адаптуватися до цивільного життя. Нам відгукнувся підхід пані Галини до роботи з ветеранами, вона має значний досвід спілкування з рідними військових. Раніше заходів у ЧІМ вона не проводила.
Проєкт «До себе» – ініціатива Черкаського інституту міста. Тренери беруть у ньому участь на волонтерських засадах, повідомила комунікаційниця. Кількість учасників у проєкті – обмежена.
– Під час самої реєстрації ми уточнюємо статус учасника – чи це ветеран, чи рідні, які мають у родині ветерана. Коли група набирається, форма закривається. Так буде і з психологічними тренінгами: 10 учасників-ветеранів, 10 учасників-рідних або близьких.
За словами Анна Сакун, реєстрація на психологічні тренінги буде доступна на сторінках у соцмережах Черкаського інституту міста і триватиме щонайменше протягом двох тижнів.
Що зроблено на рівні держави?
Не буває реінтеграції без реабілітації: така думка стала ключовою на нараді з питань ветеранської політики у Черкасах, яка відбулася минулого року.
Тоді очільник Черкаської ОВА Ігор Табурець назвав питання, пов'язані з ветеранською політикою, на яких в області зосередили увагу.
– По-перше: Як ми зустрічаємо ветеранів громад? Якими мають бути фахівці, інструменти? Скільки це коштуватиме і де брати кошти? Фахівці, які працюють з ветеранами в громадах, мають чітко розуміти, хто їх підтримує – це не тільки представники держави, це також громадські організації, бізнес. Хочу закликати всіх зосередитися на роботі з родинами, які чекають своїх захисників, які їх втратили. Захисники і захисниці, перш за все, повертаються до рідних, вже потім повинні підключатися громади, влада. Важливо не тільки вшановувати пам'ять загиблих героїв, треба демонструвати увагу, подяку живим. Найкращі інструменти для цього – ефективні програми реінтеграції. Звісно, не буває реінтеграції без реабілітації, – сказав Ігор Табурець.
На той час 1 500 захисників, членів їхніх сімей на Черкащині отримали соціальні та психологічні послуги, було організовано 200 заходів груп підтримки для 1 900 осіб.
Починаючи з 2025 року кожен громадянин України може безоплатно отримати послуги з охорони психічного здоровʼя за базовим пакетом Програми медичних гарантій «Первинна медична допомога». Для цього потрібно звернутися до сімейного лікаря, терапевта чи педіатра (якщо пацієнт – дитина). Про це повідомляє Міністерство охорони здоров’я України.
Служби підтримки для військових та ветеранів:
Ветеранська спільнота Veteran Hub – підтримка, психологічні та юридичні консультації.
Лісова поляна – центр психічного здоровʼя та реабілітації МОЗ України для ветеранів та ветеранок, людей, які пережили полон і тортури.
https://www.lisovapoliana.com.ua/
Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів для ветеранів та членів їхніх родин — 0 800 332 029 (цілодобово).
ГО «Вільний вибір» – психологічна підтримка та реабілітація за телефоном (063) 64 64 991.
Мобільний застосунок «База» – психологічна самодопомога для ветеранів та ветеранок.
Медіа «Прочерк» розпочало проєкт підтримки ветеранів, які повертаються додому. Власне він так і називатиметься – «Повернення». Проєктом передбачено створення матеріалів на різну тематику, але об’єднаних однією темою – адаптація військових, повернення в мирне життя… «Повернення» – це проєкт, який передбачає інформування про програми реабілітації, адаптації та реінтеграції для українських ветеранів бойових дій та їх сімей.
Матеріал створено в межах проєкту Львівського медіафоруму за підтримки ЮНЕСКО та народу Японії. Автори несуть повну відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в публікації, а також за висловлені в ньому думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та не накладають на Організацію жодних зобов’язань.
Юлія Капуш
реклама
