Подружжя лікарів допомогає односельчанам 24 години на добу

Подружжя сімейних лікарів Огиренків з Рацевого, що на Чигиринщині, уже близько 15 років лікує односельців разом.

– Удома ми теж залишаємося лікарями, працювати доводиться і вдень, і вночі, – розповідає пані Людмила. – Колись бігти на виклик довелося й у три години ночі. У всіх односельців є номери наших мобільних телефонів, тому телефонують, коли кому треба. Ми з чоловіком розуміємо, що ніхто людям так швидко не допоможе, крім нас. Тому їдемо чи біжимо, коли гукають.

Жінка каже, що найважче працювати з чоловіками. Вони, мовляв, неабиякі боягузи, їм страшний не тільки укол, а іноді й звичайний огляд. Жінкам, а тим більше пенсійного віку, крім допомоги, потрібна ще й розрада. Тому буває, що прийом розтягується й на 40 хвилин. Лікар додає, що й виклики не завжди прості й стандартні. Одного разу приїхали лікувати діарею, а, виявилося, що в дівчини почалися перейми. Свою вагітність вона ретельно приховувала від батьків. А колись допомогу викликали на пошуки зниклого хлопця. Невдовзі юнака знайшли на горищі й зчинили ґвалт, що він повісився. Та лікарям вдалося врятувати потерпілого, який і нині живий і здоровий.

– Буває, тільки переступили поріг, а вже дзвонять, що потрібна допомога. А потім ще кудись викликають. Так, додому тільки ввечері потрапляємо, – сміється Людмила Василівна. – Та в нас і вдома медициною пахне. Шприци, краплі, таблетки не лише по шафках і тумбочках розкладені, а й по сумках та кишенях цього добра повно.

На батьківському прикладі навчаються не лише жити, а й працювати дві доньки: 15-річна Ольга та 5-річна Іринка. Ольга вже планує вступати до медичного вишу, а маленька Ірочка поки що навчається лікувати своїх ляльок. Матеріалів для цього в неї вистачає. Жінка розповідає, що мала дає раду лялькам по-своєму: відламує їм ноги, замотує бинтом, а потім починає встромляти назад. У дитини є своя аптечка і вона теж лікує всіх, хто до неї приходить: ведмедиків, собачок, тигренят.

Разом подружжя Огиренків уже 17 років. Познайомилися на навчанні в Чернівцях. Людмилі Василівні довелося переїздити до чоловіка з Рівненщини. Зараз уже звикла до Чигиринщини й ні на яке інше місце її не проміняє. Каже, що в селі хоч і важко жити, зате почуваєшся вільним птахом. Всією сім’єю Огиренки люблять відпочивати не лише на березі рідного Дніпра, а й мандрувати гірськими схилами Криму. Взимку вони залюбки ходять до найближчих пагорбів кататися на мішках. Кажуть, що це найкраще загартування в холодну пору року. І хоч екстремального моржування не практикують, відкривають купальний сезон 1 травня й закінчують його пізньої осені. На запитання, що потрібно їсти, щоб бути здоровим, відповідають, що харчування має бути, перш за все, раціональним. До свого раціону додають фіточаї, зібрані власноруч. Також радять активний спосіб життя в будь-якому віці як невід’ємний елемент здоров’я.

– Ми часто радимося один з одним, адже розуміємо, що дві голови все-таки краще, ніж одна. До дружини прислухаюся, особливо якщо це стосується педіатрії, бо вона в цій галузі сильніша за мене, – приєднується до розмови Ігор Григорович. – Та й вона зі мною радиться, як треба.

До ФАПу на старенькому велосипеді під’їздить пенсіонерка. Кутиком строкатої хустки витирає спітнілого лоба й прямує до дверей. Запитуємо, до кого з лікарів іде на прийом. Каже, що немає різниці, хто її прийме. І одного й другого поважає однаково,  нікого з подружжя не виділяє.

– Обом довіряю, бо вони лікарі від Бога, – зізнається 58-річна пацієнтка Ольга Бартіш. – Що в них не запитаєш, усе роз’яснять, як слід. А от була в райлікарні, то там до мене бурчали або й зовсім мовчки все робили. Хіба це по-людськи?!

Владнавши справи, подружжя виходить на двір і показує новенького автомобіля швидкої. Додає, що на виклики добирається не лише на ньому, а й на велосипеді чи власній машині. За кермом уже 5-ий рік Людмила Василівна. Чоловік опановувати водійську науку поки що не збирається. Каже, що йому й так добре, він, мовляв, тільки махає всім у вікно й усміхається.

Крім медицини, Ігор Григорович любить поганяти м’яча та пограти в шахи. Цього року навіть посів 2 місце в районі. Людмила Василівна ж відводить душу в бісероплетінні та в’язанні. Та хоч відпочивати від роботи доводиться дуже мало, за нею подружжя все-одно неймовірно скучає, бо вважає, що вони саме там, де призначив їх Бог. Тому змінювати щось у своєму житті не збираються, принаймні найближчим часом.