Шполянка Ольга Литвиненко уже сім років призначає штрафні та пенальті, роздає попередження й вилучає з поля порушників футбольних правил, пише «Черкаський спорт».
У Європі вже давно нікого не здивуєш тим, що футбольні матчі навіть найвищих рівнів обслуговують жінки-арбітри. А от в Україні поки що ставлення до суддів-не-чоловіків, переважно з боку вболівальників та гравців, досить неоднозначне. За ці роки вихованка черкаської школи арбітрів здобула неабиякий авторитет серед недоброзичливців, які вважали дівчину-суддю «екзотичним» і тимчасовим явищем у футболі. Сьогодні Ольга зізнається, що вже давно звикла до «смачненьких» вигуків на свою адресу з боку незадоволених гравців.
Звичайний робочий день футбольного арбітра Ольги Литвиненко відбувається за таким графіком:
7.00 – Робочий день Ольги Литвиненко виходить на стартову пряму. Будильник без запізнень будить дівчину та сповіщає про початок нового робочого дня. Дівчина із легкістю схоплюється з ліжка та, потягнувшись, робить ранкову аеробіку. Опісля – водні процедури та сніданок.
– Ранок люблю починати із чогось легкого. Зазвичай це овочевий або фруктовий салатик у доповнені із запашною кавою або ж чаєм. Такий сніданок не лише бадьорить, але й не викликає важкості, адже дні у мене дуже насичені, – ділиться Ольга Литвиненко.
Опісля дівчина переодягається у звичну для неї ранкову «екіпіровку», а це зазвичай спортивний костюм та кросівки. Опісля вирушає на ранкове тренування. Дівчина дуже суворо стежить за своєю фізичною формою. Тому тренування для неї – це невід’ємна частина будь-якого дня.
– Коли було холодно взимку, то тренувалася у спортивному комплексі «Манеж». Коли ж снігу було не так багато, а морози не такі сильні, то намагалася бігати вулицями. Проте взимку це досить небезпечно, адже холодне повітря і можна легко захворіти, – додає Ольга.
Тренування дівчина обирає легкоатлетичного спрямування. Акцент робить на біг, адже це – одна із головних вимог її професії. Дистанцію дівчина пробігає чималу. Щодня Ольга Литвиненко долає понад 3 кілометри. Вибігає від готелю «Росава» і біжить до черкаського яхт-клубу. Дорогою дівчина любить слухати музику. Перевагу надає молодіжним групам та виконавцям.
– Вибір музики залежить від настрою. Коли він поганий, то пісні дещо спокійніші. Коли хороший – то ритмічніші. Музика стимулює і допомагає не зациклюватися на дистанції, – говорить Ольга.
10.00 – Після тренування дівчина похапцем приймає душ, переодягається та мчить на роботу. Черговий матч між дитячими командами Ольга судить із особливим ентузіазмом та ретельністю. Контролює кожен рух.
– У своїй роботі намагаюся бути максимально сконцентрованою та об’єктивною. Лише так можна робити все правильно та судити матчі справді якісно. Під час роботи для мене не існує нічого, крім поля та гравців, – додає вона.
Ольга зізнається: любов до спорту була в неї із самого дитинства. Спочатку дівчина займалася легкою атлетикою та демонструвала гарні результати. Проте все змінилося, коли в школі вирішили створити жіночу футбольну команду.
– Звісно, кого в неї набирали? Підготовлених дівчат, спортивних. Тому із легкої атлетики я поступово перейшла у футбол. Ця гра захопила. Тренер у нас був хороший, тому займатися подобалося, – пригадує Ольга Литвиненко.
У футбол дівчина грала аж до випускного класу. Опісля перед Ольгою постало тяжке питання вибору майбутньої професії. Дівчина розуміла, що у футбол грати далі навряд зможе, адже жіночий футбол – не зовсім стабільна професія на Черкащині. Саме тоді зробити правильний життєвий вибір дівчині допоміг її футбольний тренер Темофій Демченко. Для дівчини він і досі є приладом для наслідування та мудрим наставником.
– Якось ми з ним розговорилися і я випадково дізналася, що, окрім тренерської роботи, він ще й арбітром підпрацьовує. Мені стало неабияк цікаво. Тоді він запропонував мені спробувати себе. Знову ж таки дала згоду, бо з дитинства любила футбол. Тож незабаром пішла підвищувати свій рівень. Було неймовірно хвилююче, адже це для мене було щось нове, – додає вона.
Перший «урок арбітрів» дівчина запам’ятала на все життя. Сьогодні пригадує, що навіть ледь не втекла. Адже там були самі чоловіки. Але, коли Ольга заспокоїлася та вийшла на поле, то побачила, що половина з них – її знайомі. Чоловічий колектив арбітрів зустрів дівчину привітно.
– Чесно скажу, спочатку дуже нервувала під час так званих оглядин на профпридатність. Часто не знала, що мені робити, зупиняла гру за найменшого зіткнення гравців. Освоївши теоретичні ази, я перейшла до практичного арбітражу. А це, як виявилося, – завдання не з легких і далеко не для людей із слабкими нервами. Адже реакція більшості команд на дівчину на полі була більш ніж невихованою. Спочатку навіть плакала, хотіла все кинути. Але зібравшись з думками, я розуміла, що це моє покликання і непохитно йшла далі, – говорить арбітр.
Спортсменка зізнається: велику роль у її становленні як арбітра зіграли її батьки. Родина із розумінням поставилася до «нежіночого» вибору доньки. Спортивні захоплення Ольги підтримували з дитинства. Батьки ходили на всі шкільні футбольні матчі доньки, вболівали за неї у всьому.
– Мамі було спочатку важко. Коли я грала у футбол, то вона дуже переймалася. Варто мені було впасти або ж з кимось зіштовхнутися, то мама одразу хапалася за серце і ледь не вибігала на майданчик. Потім з часом вона звикла і ставилася з розумінням до мого захоплення футболом, – додає Ольга.
Коли Ольга оголосила батькам, що розпочинає кар’єру арбітра, то батьки сприйняли це із розумінням та намагалися усіляко допомогти. Мама цілий рік подорожувала із донькою на всі матчі та вболівала не лише за команди, але й за доньку. Сьогодні Ольга Литвиненко згадує це із теплою посмішкою. Поспішаючи на черговий матч, дівчина зізнається: сьогодні навіть сумує за батьківською підтримкою.
14.00 – Із вишуканої леді Ольга Литвиненко вмить перевтілюється у суворого арбітра. Високі підбори змінює на зручні кросівки та виходить на Центральний стадіон Черкас. Один її свисток і гра почалася. Для черкаського ФК «Славутич» зустріч 4 березня з чемпіоном та володарем Кубка Черкащини 2012 року – футбольним клубом «Зоря» (Білозір’я) була четвертою цього міжсезоння. Дівчина розуміє, наскільки відповідальним є матч, тому ні на секунду не зводить очей з поля. Гра напружена та непередбачувана, проте Ольга волю своїм емоціям не дає. Її фінальний свисток зафіксував четверту перемогу старшої по рангу команди – ФК «Славутич» над аматорським футбольним колективом ФК «Зоря».
– Треба знати індивідуальний підхід до гравців, бо є гравці, які добре ставляться, а є такі, що повністю критично. І як би ти не старалася, все одно вони критикують на кожному моменті. Треба просто поставити перед собою чітку ціль і непохитно до неї йти, не зважати ні на що, – ділиться опісля Ольга.
19.00 – Дівчина повертається додому та починає готувати вечерю. У свій раціон намагається включати лише здорові продукти. Зізнається: після особливо насичених ігор єдине, що рятує від поганого настрою, – солодощі. Для Ольги Литвиненко це – своєрідний антидепресант.
23.00 – Перед сном дівчина дивиться улюблене кіно та налаштовується на наступний день. Перед сном любить пригадати свою шкільну футбольну кар’єру. Тоді, запевняє, просто жила футболом. Обожнювала грати.
– Хобі в мене залишається одне – футбол. Я вже три роки не граю і в мене є таке бажання пограти, показати себе. У цьому році я не витримала довгої перерви: грала за чоловічу команду в чоловічому чемпіонаті. Отримала максимум задоволення, це як віддушина для мене, – говорить Ольга Литвиненко.
Стосовно арбітражу Ольга Литвиненко розповідає, що у чемпіонаті області з футболу симпатій до якоїсь із команд не має. По телевізору не любить дивитися матчі ані чемпіонату України, ані закордонних чемпіонатів. Щодо прикладу для наслідування, то на когось конкретного дівчина не рівняється. Стосовно особистого життя, то представниця «нежіночої» професії каже, що для початку хоче побудувати кар’єру й лише тоді думатиме про власну сім’ю.
Цікаві новини звідусіль
