Греція здивувала українських журналістів бірюзовою водою, мармуровими пляжами й... рідними бур'янами
Їхати на Закінф чи залишитися в готелі й провалятися на пляжі? Сидячи в холі готелю й розмірковуючи вголос над перевагами того чи іншого варіанту, ми ніяк не могли визначитися, як провести передостанній день подорожі. Адже додаткова екскурсія коштувала небагато-немало, а 70 євро – гроші для журналіста чималі.
«Звичайно їхати! – щирою українською мовою звернулася до нас незнайома смаглява дівчина. – Я почула рідну мову й вирішила підійти до вас! Мене звати Юля, я з Канева. А звідки ви?».
Оце тобі! Це ж треба було заїхати аж у Грецію, щоб тут зустріти земляків. Розпитуємо і дізнаємося, що дівчина живе в Греції та працює в туристичній галузі разом із чоловіком-греком. У них є маленька дитинка, яку зараз доглядає чоловікова мати, бо в розпал туристичного сезону подружжю доводиться багато працювати.
«На наступному тижні приїде моя мама з Канева. Тепер з дитиною сидітиме вона, поки ми зароблятимемо гроші. Відпочивати будемо взимку. А на Закінф обов’язково поїдьте: це буде найяскравіше враження від відвідин Пелопонесу!»
І дівчина, вибачаючись, що не може більше приділити нам уваги, з купою проспектів та роздруківок побігла на зустріч із клієнтом, аби запропонувати змістовний відпочинок у цьому затишному куточку Греції.
Рішення було ухвалене. Якщо ми вже сюди приїхали, то треба все побачити, спробувати й скуштувати. А за десять днів подорожі грецьким півостровом Пелопоннес вражень набралося не на одну оповідь.
І пейзажі українські, й бур’яни знайомі
Travel Professional Group – найбільший туристичний оператор України з національним капіталом. Наразі Travel Professional Group пропонує відпочинок в більш ніж 100 країнах світу за більш ніж 250 напрямками, а також послуги з організації ділових подорожей, корпоративних і тематичних заходів, послуги бізнес-консалтингу за кордоном, організацію авіаперевезень будь-якого класу в усі країни світу, послуги VIP-класу по всьому світу. (044) 545-44-44, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду , www.tpg.ua
На Пелопоннесі нас приймав військовий аеропорт Араксас. Він лише декілька років відкритий для пасажирських літаків чартерних рейсів, зокрема і власних чартерів одного з найбільших туроператорів України Travel Professional Group, який і організував разом з Українським журналістським фондом подорож для журналістів регіональних видань.
Пелопонес – великий півострів, з’єднаний з материковою Грецією 6-кілометровим Коринфським перешийком. З різних боків його омивають Егейське (на сході), Критське (на півдні) та Іонічне (на заході) моря. Колись це був великий острів, але через геологічні процеси, що спричинили підняття суші, з’єднався з материком.
Готельні комплекси розташовані вздовж усієї берегової лінії, подалі від цивілізації, і розраховані на сімейний відпочинок з дітьми: пляжі – пологі, продукти – натуральні, щодня – анімаційні програми, на деякий час малюка можна залишити з нянею або вихователем. Протягом нашої подорожі нам довелося пожити в готелях різного рівня: і в Niforeika Beach 3* (ціна за 2-ох дорослих і дитину на 10 днів зі сніданками та вечерєю – 1511 EU), і в Grecotel Lakopetra Beach 4* (ціна за 2-ох дорослих і дитину до 13 років на 10 днів з харчуванням «все включено» – 2120 EU), і в Aldemar Olympian Village 5* Deluxe (ціна за 2-ох дорослих і дитину до 13 років на 10 днів з харчуванням «все включено» – 3031 EU).
Поблизу готелів – невеличкі сільські поселення. До одного – села Лакопетра – вирішили прогулятися. Один добродій з готелю нас зорієнтував: «Ідіть ґрунтовою дорогою. Метрів за 200 й буде село».
Дорогою роздивляємося навколишні поля: баштани рясніють кавунами, на схилах пагорбів – стрункі ряди виноградників, перекопані після щойно зібраної картоплі поля, а на узбіччі – наші рідні бур’яни: лобода, пирій, цикорій та червоні маки. Припікає сонце, навколо тріщать цикади. Пейзаж майже український. Єдине, що видає, – сади оливкових дерев, поміж яких натикані вулики, та високі евкаліпти. 200 метрів виявилися аж двома кілометрами! Проте села ми таки дісталися. Білі охайні будиночки, обвиті квітучою бугенвілеєю та кампсисом, замість парканів – живопліт з олеандрів, туй чи лавровишні. Усі споруди вкриті натуральною червоною глиняною черепицею: і пристойні будинки, і сараї, і клуні, а в деяких заможних дворах – навіть собачі будки. На подвір’ї – апельсинові та лимонні дерева, інжир та море горшків з гортензіями, геранями, лантанами та ще з хтозна якими квітами. Заглядаємо за живопліт: на городі – цибуля, перець, помідори. Вздовж рядків прокладені шланги, ймовірно, для крапельного поливу, бо дощі тут – явище рідке, і воду беруть зі свердловин. Але по-справжньому вразили безкрайні плантації теплиць із полуницею.
Відсутність присадибних ділянок в рибацькому поселенні компенсується квітучими горщиками
Дещо інакше виглядає рибацьке поселення, якого ми дісталися вже іншого дня. Невеличкі будиночки без дворів та городів, обставлені квітами та просочені запахом йоду. Вихід з житла просто на вулицю, поруч з дверима – пластикові крісла й столи. Розглядаємо місцеву екзотику, а місцева екзотика крізь дим цигарок розглядає нас. Дорогою запримітили вказівник «Рибацька таверна». Саме час обіду. Спокусившись відвідати автентичну рибацьку кухню, прямуємо до закладу. Та де там! Ніхто на туристів тут не чекає, бо в місцевих – сієста! І як ми не намагалися переконати господарів і кількістю замовників (а нас тинялося шість навіжених журналістів), і сумою замовлення, відповідь була одна: сієста! Мабуть, навіть у кризові часи для греків найголовніше – гармонія з собою, ніж разовий заробіток.
Історія на кожному кроці
Кожна місцевість, кожна топонімічна чи географічна назва на Пелопоннесі так чи інакше пов’язана з міфами та легендами. Весь час подорожі пригадувалися оповідання про древніх богів та героїв, прочитані в дитинстві. І якщо на початку подорожі ми намагалися запам’ятати змістовні розповіді нашого гіда – гречанки Наталії, то після кількох екскурсій, не знаю, як у колег, а моя голова вже не вміщувала такий обсяг інформації про древніх ахейців, іонійців, македонців, дарійців, про війни, про те, чому верховний бог дарійців Аполлон поступився першістю богу сонця Зевсу, якому поклонялися переможені дарійцями племена пелазгів.
Проте запам’яталося, що, за переказами, саме на Пелопоннесі народився Геракл, син Зевса. Тут його виховував кентавр Хирон (між іншим, за однією із версій – наш з вами предок, бо древні греки не бачили коней, аж поки не зіткнулися з давніми скіфськими племенами – ось тобі й людина-кінь). Саме тут правив Агамемнон, який очолив військо ахейців у час Троянської війни. Тут народився цар Леонід, який разом зі 300 спартанськими воїнами затримав армію персів при Фермопілах. Саме на Пелопоннесі розташовані легендарні Мікени, Нафпліон, Олімпія, Спарта, Эпідавр, Коринф, Патри.
Протягом всієї історії півострів був під впливом римської, візантійської, франкської та османської культур. І кожна з них наклала на Пелопоннес свій унікальний відбиток.
Відвідуємо древню Олімпію, що протягом тисячі років була святилищем Зевса та місцем проведення спортивних змагань – Олімпійських ігор. Над святилищем височіє гора бога Кроноса. Кілька років тому вся рослинність на ній була знищена пожежами, що вирували Грецією. Та зусиллями працівників музейного комплексу гора поступово відтворює свою красу та велич. Колись, близько 470 року до н.е. архітектор Фідій звів на цій території величний храм Зевса, а статуя бога, виконана із золота, слонової кості та дерева, вважалася одним з семи чудес світу. Неподалік – храм Гери. У наш час саме тут запалюють вогонь для сучасних Олімпійських ігор.
Ось він – Олімпійський стадіон, де проходили змагання. Збереглися рештки центрального входу та VIP-ложі
Прямуючи до Афін, зупиняємося на легендарному Коринфському каналі, що поєднує Саронічну затоку Егейського та Коринфську затоку Іонічного морів і відрізає півострів від материка. Канал вразив не стільки своїми фізичними параметрами (довжина каналу становить 6 км, глибина 8 м, висота стін сягає 76 м, а ширина – 25), скільки наполегливістю правителів різних епох його спорудити.
Проритий канал дозволяє судам, що раніше обходили Пелопоннес морем, скоротити шлях більш ніж на 400 км
Ще в доісторичні часи місцеві мореплавці заради скорочення морського шляху перевантажували кораблі на спеціальні повозки й тягли сушею до іншого берега. Пізніше тут збудували спеціальну дорогу, щось на зразок кам’яних рейок. Проектом будівництва каналу переймалися і Олександр Македонський, і імператори Юлій Цезар та Калігула. А Нерон в 67 р. н. е. навіть приступив до практичного втілення, залучивши до робіт 6 000 рабів. Спроби робилися й пізніше.
Та лише після відкриття Суецького каналу грецький уряд в 1869 році ухвалює рішення довести справу предків до кінця. Проект доручили розробляти угорським архітекторам, які вже зарекомендували себе на будівництві Панамського каналу. В травні 1882 року розпочалися будівельні роботи, а в 1893 році – канал ввели в експлуатацію.
Ну і як, згадуючи давні часи, можна оминути Афіни – столицю Греції. Місто отримало свою назву на честь своєї покровительки – богині мудрості Афіни. За легендою, за право бути покровителем міста сперечалися бог моря Посейдон й богиня мудрості Афіна. Кожен з них мав зробити місту цінний подарунок. Посейдон вдарив своїм трезубом по скелі, і з неї полилася морська вода. А в тому місці, куди вдарила списом Афіна, виросло оливкове дерево. Боги дарунок Афіни для мешканців міста визнали ціннішим. А, отже, ім’я покровителя було визначено.
Вигляд Афін із найвищої точки міста – Акрополя
Сучасні Афіни – це своєрідне поєднання античних споруд поруч із звичайними бетонними коробками, візантійських базилік – зі скляними вітринами торговельних центрів. На площі Синтагма – будівля грецького Парламенту. За кілька кроків – руїни храму Зевса Олімпійського, найбільшого храму древніх Афін. Від площі починається історичний район міста з вузенькими вуличками, старовинними будівлями та сувенірними лавками.
Солдати караулу біля грецького Парламенту та могили Невідомому солдату
Візитна картка столиці – Акрополь (Верхнє місто). Здавна цей пагорб із крутими схилами, що вивищується над навколишньою місцевістю майже на 160 метрів, ряснів водними джерелами і легко оборонявся від ворогів. Люди тут оселилися приблизно в V тисячолітті до н. е., в мікенські часи скелю зміцнили потужними стінами, а згодом Акрополь стає серцем Афін і першого грецького міста-держави. Перше, що ми побачили, піднімаючись на пагорб, – ворота Пропілеї (437-432 рр.. до н. е.), які були покликані підкреслити велич головного храму – Парфенона. Під час будівництва останнього тодішні архітектори вдалися до деяких хитрощів: щоб храм здавався ідеально прямолінійним і гармонійним, його збудували кривим. Це спеціальна кривизна, що вносила оптичні корективи: так цоколь має невелике підвищення до центру, бо інакше здалеку здавалося б, що підлога прогинається; кутові колони, щоб показати їх прямими, нахилені до середини, а дві середні – до кутів; всі колони мають потовщення, завдяки якому не здаються посередині тонше і так далі.
Щоб Парфенон здавався ідеально прямокутним, древні греки збудували його кривим
З приходом на територію Греції християнства, його перебудовують у християнський храм, а потім – у кафедральний собор діви Марії. А після захоплення міста турками тут влаштовують мечеть. У 1687 році під час облоги Афін венеціанцями гарматне ядро перетворило храм на руїни – турки влаштували в його стінах пороховий склад. Протягом століть безцінні мармурові блоки зруйнованого храму розтягли місцеві жителі, а в 1802-1812 роках британський посол Т. Елгін (Елджін) досить по-варварськи зняв і вивіз фриз і фронтон храму, які й зараз зберігаються в Британському музеї і Луврі. Лише в 1975 році почалися роботи з реконструкції Парфенона, які тривають і досі.
Сучасні греки так дбайливо ставляться до решток древніх споруд, що навіть ввели правило, яке суворо забороняє туристам піднімати з землі на території Акрополя будь-які камінці. За словами гіда, кожну групу відвідувачів непомітно супроводжують працівники історичного комплексу. На порушників накладають штраф.
Північніше Парфенона розташовується ще один античний комплекс – Ерехтейон. Побудований у 421-406 рр.. до н. е., храм був присвячений одразу трьом персонажам – Афіні, Посейдону і царю Ерехтея (хоча є версія, що останній – лише одне з імен все того ж Посейдона). Саме на місці цього храму, згідно з легендами, відбувалася та сама битва між Афіною і Посейдоном за право покровительства над містом. До XVII століття храм залишався неушкодженим, але та ж облога венеціанців, що зруйнувала Парфенон, практично зрівняла з землею і Ерехтейон. Вціліли лише портик німфи Пандроси, в якому й росло дерево Афіни, а також знаменитий Портік каріатид.
Туристам представлені копії відомих каріатид – п'ять оригіналів знаходяться в музеї Акрополя, а шоста була вивезена англійцем Елгіном разом із фризами Парфенона
З історією Греції пов’язана й історія життя відомого англійця – поета лорда Байрона, який воював на боці греків проти Османської імперії й чи не єдиний відкрито засуджував своїх співвітчизників за розкрадання Греції. Тут він помер від малярії. Тіло поета поховали на батьківщині. А от серце залишилось в Греції – у древньому місті Міссолонгі воно покоїться… забальзамоване в банці. А свідченням того, що видатний англієць відвідав чимало пам’ятних місць, зокрема й на Пелопоннесі є банальні написи самого лорда: «Тут був Байрон!». Тож не поспішайте обурюватися, коли на древніх стінах побачите щось на зразок «Тут був Вася», можливо, Вася – це майбутній геній.
Півострів християнських святинь
У православний монастир Мега Спілєо, що неподалік містечка Калаврита, їхали справжнім гірським серпантином. Дорога – вузька й звивиста, тому водій нашого автобусу щоразу перед черговим поворотом подавав протяжний попереджувальний сигнал. За вікном – живописний гірський ландшафт, невеличкі поселення з старими кам’яними будівлями, купки овець, які шукають захисту від сонця під розлогими дубами.
Монастир знаходиться на висоті 924 метри
За переказами, в цій місцевості апостол Лука написав своє Євангеліє й виліпив із мастики й воску ікону Божої Матері. Ікону та Євангеліє апостол передав своєму духовному синові, правителю Ахайї, Феофілу. У період римських гонінь на християн ікону заховали в печерах. Історія повернення цієї ікони до людей доволі цікава. У 325 році двом благочестивим братам, Симеону і Феодору, з'явилася Пресвята Богородиця й сказала, щоб вони йшли в місто Калаврита й відшукали ікону. У цьому місті жила дівчинка Єфросинія, яка щодня випасала кіз. Якось вона помітила, що одна з кіз на певний час зникає і повертається з мокрою борідкою. Вона пішла за нею і побачила в печері джерело. Уночі Божа Матір з'явилася до дівчинки й наказала чекати двох братів, разом з якими Єфросинія має знайти ікону. Коли ж брати і дівчинка зайшли в печеру і знайшли святий образ, то побачили, що в кутку лежить величезна змія. Але раптом з ікони вийшов промінь світла й вразив змію. Пізніше на місці отримання чудотворного образу й був заснований монастир, в якому чудотворна ікона Божої Матері зберігається й дотепер. У самій печері б'є святе джерело.
Обитель пережила п'ять жахливих пожеж, дві з них знищили її повністю. Але після кожної з пожеж ікона Божої Матері виявлялася неушкодженою!
А ось і монастир. Сучасна будівля наче приліплена до скелі. Проходимо джерело з освяченою водою і входимо в просторі коридори. На стінах – фрески з біблійними історіями, праворуч – кімната, де зберігаються мощі сотень святих. А далі – вхід безпосередньо до церкви. Зустрічає нас настоятель. Святиню просить не фотографувати. Смиренно заходимо в невеличке приміщення, яке освітлюється лише лампадками. Тихо, чути, як потріскує вогонь. Тут наче просочуєшся якоюсь життєдайною енергією. І мимоволі звертаєшся з молитвами до Бога, запалюєш свічку, схиляєшся перед святим образом Богородиці і говориш з нею про своє, сокровенне. Відчуваєш, як сходить благодать, і якось на підсвідомості розумієш – тебе почули…
Саме в цій печері брати й знайшли диво-ікону
Виходимо з церкви і сходами спускаємось в печеру – саме ту, де було знайдено ікону. П’ємо з святого джерела й повільно прямуємо назовні. На виході – магазинчик, де купуємо вироблені в монастирі ялинковий мед та лікер тентура, настояний на травах.
З монастиря їдемо через гірські села. У дворах місцеві саме збирають черешню. Тут же біля дворів і продають: хто за півтора, хто за два з половиною євро за кіло. З того й заробіток мають. Запитуємо в гіда: як живеться в Греції звичайним людям? Які зарплати? Який уклад? Відповідь здивувала: найкраще живеться чиновникам та бюждетникам. У них і зарплати – від 2000, і пільги різні, і соцзабезпечення, і робочий день 5 годин, і відпустки тривалі, а враховуючи, що церква в Греції не відділена від держави і церковні свята є вихідними днями, от і набігає відпочинкових днів у чиновників чи не з півроку. Тому й бастують тут переважно держслужбовці, права яких впливові члени Євросоюзу намагаються обмежити. Незважаючи на поширені в державі корупцію і сімейність в органах влади, за словами гіда, тут є категорії працівників, які принципово не беруть хабарів – це архітектори та ДАІшники. Ну немає в них такої моди! Як ти не намагайся підкупити архітектора, він не затвердить проект, що суперечитиме архітектурній концепції того чи іншого міста. А працівник дорожньої служби не буде розмінюватися на хабар, якщо держава йому гарантує пенсію у 45 років з одноразовою виплатою у 240 тис. євро.
Ще одне місце на Пелопоннесі, куди прагнуть потрапити православні паломники і куди ми теж вирушили всією групою – собор Андрія Первозванного, в якому зберігаються мощі «хрестителя всієї Русі». Церковний літопис повідомляє: «Андрій – один із дванадцяти апостолів, проповідував християнство в Малій Азії, Греції, Скіфії й доходив навіть до Києва, де на горах його поставив хрест з пророчим передбаченням: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа в грецькому місті Патрас». Пророцтво апостола збулося: 30 листопада 60 року н.е. Андрія розіп'яли на діагональному (відтоді – Андріївському) хресті саме в Патрах.
Патри – третє за величиною місто Греції, столиця області Ахайя, головний пасажирський порт Пелопоннесу і важливий центр судноплавства. Багатолюдне місто з великою кількістю барів, кафе, самобутніх таверн (особливо в старому місті), лавок і магазинів. У 2004 році до Олімпійських ігор тут збудували двокілометровий Ріонський міст, що пов'язує півострів з материком. Відтоді туристам, які відпочивають на Пелопоннесі, достатньо лише 2-ох годин, щоб відвідати Дельфи й помилуватися горою Парнас.
Острів із рекламних сторінок
Остання наша подорож за враженнями – острів Закінф. Якщо вірити рекламним проспектам, розкладеним у холі готелю, на нас чекали неймовірно живописні бухти з білосніжними берегом і бірюзовою водою. А ще – величезні рідкісні морські черепахи «Caretta-Caretta», які впродовж мільйонів років мешкають біля південного берега Закінфа.
Зранку прямуємо в портове містечко, звідки годину паромом переправляємось на острів, а потім – ще годину автобусом їдемо на інший кінець Закінфа. Дорогою минаємо численні оливкові гаї, доглянуті виноградники, невеликі затишні села зі старовинними храмами. Одразу помічаємо відмінність місцевої архітектури від архітектури Пелопоннесу. Тут відчувається вплив венеціанської культури. Закінф протягом багатьох століть був бажаною здобиччю різних завойовників.
Лише в 1864 році острів Закінф увійшов до складу Греції
У затишній бухті на нас вже чекав невеличкий катер. Вмощуємось в очікуванні вражень і відчалюємо від берега. Щойно вийшли з бухти, набираємо швидкість. Вітер сипить солоними бризками. Триматися доводиться міцно, щоб не вилетіти в море. Фотоапарати напоготові. І ось, оминаючи черговий скелястий виступ, усі вигукуємо: «Дивіться! Оце краса!»
І дійсно краса: високі скелясті гори, вкриті густим оксамитом лісів, схиляються над молочно-бірюзовими хвилями, а темні гроти й печери чергуються з білосніжними смужками піску. Ще один поворот берегової лінії – і перед нами візитна картка острова – бухта Навагіо. Причалюємо до берега, зістрибуємо на берег і в черговий раз здивовано вигукуємо: «Це ж не пісок!» І дійсно весь берег устелений молочною мармуровою галькою. Гід Наталія з посмішкою пояснює, що на острові досить багато крейдяних відкладень, тут є кар’єр з видобутку мармуру, а уздовж берегів острова б'ють мінеральні джерела з певним вмістом купоросу, які й фарбують воду в яскравий блакитний колір і роблять її цілющою. Ще одна родзинка бухти – піратський корабель, який був викинутий сюди штормом.
До бухти Навагіо можна потрапити лише з моря
На купання нам дають півгодини. А потім везуть вражати далі. Знову пірнаємо у воду, тепер вже неподалік невеличкого гроту. Вода настільки чиста, що видно кожен камінчик на дні, незважаючи на п'ятиметрову глибину. Пливемо в пітьму, і знову подив: вода, відбиваючи сонячне світло, що проникає в печеру, створює відблиски, що наповнюють її фантастичним, сріблясто-блакитним світінням. Роздивляємося фіолетово-зелені стіни й один за одним на собі відчуваємо – печера населена істотами, які готові оборонятися. Покусані медузами, але щасливі від позитивних емоцій, повертаємось на катер. А тепер до черепах!
Узбережжя острову – живописні скелі, гроти, печери, що чергуються із затишними мармуровими пляжами
Та виявилося, що черепах побачити не вдасться, бо саме в цю пору року вони «на люди не з’являються» і слід десь з місяць почекати. Незважаючи на це, ми не засмутилися, бо подорож на острів вдалася, а черепахи будуть іншим разом. Ділячись враженням на зворотному шляху, ми згадали канівчанку Юлю і подякували їй за ухвалене нами правильне рішення: на Закінф треба їхати обов’язково!
рекламаЦікаві новини звідусіль
Коментарі
Що це було?! Нічого, що стаття написана у 2013 році?!
Стрічка RSS коментарів цього запису