Українці прокидаються щоранку завдяки голосу уманчанина

Ведучий ранкового шоу «Хеппі Ранок» на «Хіт FM» Володимир Остапчук розповів виданню «Медіабізнес» про особливості професії радіоведучого, як відбувається співбесіда, чи важливий тембр голосу і дикція, в якому віці потрібно приходити на радіо, а також про помилки, гумор та багато іншого.

– Близько півроку тому я прийшов до команди «Хеппі Ранку». Я за освітою – філолог і телеведучий, працюю на кількох телеканалах сьогодні, але радіо мені потрібно було обов'язково. Я вважаю, що радіо – одне з найбільш вільних і чесних ЗМІ сьогодні. На ТБ у тебе є прописаний сценарій, велика кількість людей із команди, які погоджують ті чи інші речі. Ти можеш придумати жарт і спробувати включити його до сценарію, але він повинен пройти таку масу інстанцій... Усі пам'ятаємо історію провідного російського телеведучого Івана Урганта, яка призвела до міжнародного скандалу. На радіо – величезна свобода руху, творчості.

Існує, до речі, кілька міфів про радіодіджеїв. У Штатах є таке поняття «7-11». Це мережа магазинів, яка працює з 7.00 до 23.00. У них двері не звичайні, а такі, що обертаються. Так от, в Америці Dj називають «7-11». Мається на увазі, що в нього рот повинен не закриватися з ранку до вечора. Але це не так: у нас немає такого завдання – багато говорити. Радіо – це фон життя людини. Для того, щоб цей фон був комфортним, ти повинен говорити менше, але цікавіше, ніяких штампів. Наприклад, час – хвиля, на якій ми працюємо, в студії працює такий-то... Так слухачеві все одно, хто працює! Йому важливо, що він може взяти з вашої розмови.

– Як відбувалися співбесіди?

– Був такий Анатолій Анатолійович, який працював у команді шоу, але зараз пішов працювати на «Плюси». Він шукав собі заміну, а ми були знайомі. Він подзвонив мені й сказав: «Не хочеш спробувати?» Чому б і ні? Але потрібно було пройти кастинг.

На кастингу, образно кажучи, ти повинен показати свій кращий стрибок. А я попередив відразу, що не знаю стандартів і вимог до ведучого, який вже тут «стрибок». Плюс потрібно було прийти і працювати в ефірі з людьми, яких ти побачив 10 хвилин тому. Хто ці люди? Чим займаються? Як мислять? Загалом, все було абсолютно незрозуміло. Чи співпадете ви тембрально і емоційно? Але я прийшов, ми записали вихід в ефір на три хвилини, я навіть не пам'ятаю вже, яку тему обговорювали. Здається, щось про Лукашенка. Через тиждень мені передзвонили і сказали, що я потрапив у «суперфінал». Приїхав ще раз, записали ефір українською у режимі реального часу з актуальними новинами тощо. І пройшов.

– Вам потім сказали, чому обрали саме вас?

– Частково, тому що я підійшов за образом. Попередній ведучий був такого ж віку, був також одружений тощо. І, щоб досить консервативного слухача не відвернути якимось різким кардинально новим типажем, вирішили, що нова людина повинна бути трішки схожою. Але по факту ми – зовсім різні люди, і це виявилося теж непогано для ефіру.

– І, все-таки, на що при прийомі на роботу звертають увагу в першу чергу? На тембр голосу?

– Тембр важливий, ти не повинен бути противним, звичайно. Тебе сприймають за тембром голосу, в першу чергу. Це як зустрічають по одягу. Але тембр – не найголовніше. Якщо ти читаєш, як Левітан, але порожній усередині, ти ніколи не будеш цікавий слухачеві.

У телевізорі картинка дає 80 % сприйняття людини. Не важливо, як говорить Ганна Семенович. Всі знають її образ. А на радіо тобі потрібно настільки зацікавити своїм змістовним монологом або діалогом радіослухача, щоб він тебе не відпустив. Ти повинен бути цікавим, потрібно дуже багато читати, дуже багато готуватися. У нас кожен день ,як мінімум, 4 години підготовки до ефіру. Існує думка, що радіоведучі можуть на імпровізаціях «виїхати», але це – неправда. Тобі ніколи не пробачать помилку.

Слухач повинен тобі вірити. Я от не вірю 18-річним ді-джеям, які будуть говорити про розлучення чи політику. Ну не вірю! На британському «BBC» деякі моменти чітко прописані. Наприклад, там донедавна диктор йшов читати новини тільки в костюмі. Так, тебе не видно, але це – елемент власного настрою, поваги до професії, до себе в професії та слухача. Другий момент – усі серйозні західні медіаособистості – у віці.

– А в якому віці краще приходити на радіо?

– Я б не рекомендував людям, молодшим 23 років, коли в багатьох відбувається перетворення за Хемінгуєм із «хлопчика» в «чоловіка», працювати в ефірі. Це – моя особиста думка. Можливо, гуру радіоефіру вважають інакше. Або радіостанція розрахована виключно на молодь 16-20 років. Але, в будь-якому випадку, ти повинен бути не порожній усередині, володіти життєвим досвідом і власним світоглядом.

– Освіта, напевно, зіграла теж свою роль. Адже у вас є диплом телеведучого?

– Так, я закінчував школу телеведучих. Але фактично це – не те. Ніхто ні на яких курсах не навчить працювати на телебаченні чи на радіо. Тільки практика. Тобі розкажуть, як працює радіостанція, що таке медіабізнес, що є виходи в 40 секунд і ти не повинен говорити більше або менше. Але це все – ф*гня цілковита. Ти повинен приходити на радіо і вчитися у правильних людей. Я відучився рік, заплатив відповідну суму, але розумію, що це – не те. Освіта та диплом в роботі ведучого ролі не грає. Мені моєї філологічної загальної освіти цілком вистачає для роботи в ефірі. Я вважаю, що цьому не потрібно вчити в класичному розумінні. Тільки практика «на виробництві».

– Чим саме допомагає філологічна освіта?

– Правильність мови, в першу чергу, грамотність. Крім того, в мене було багато годин теорії філології. Я знаю чимало фактів про історію слів, тонкощі перекладу. Це дає і забарвлення емоційне, і додаткову інформацію. Наприклад, слово «бікіні» походить від назви «атола», на якому в 1946 році стався вибух атомної бомби. Багато дівчат носять бікіні, але цей факт знають не всі. Тобто, ти знаєш більше, і за рахунок цього можеш зв'язати незвичайним чином інформацію, можеш використовувати гру слів і т. д. Закінчити філологічний факультет – це як закінчити інститут загальноосвітніх мистецтв у Роттердамі. Застосування ніякого, але є загальна картинка. Ерудиція. Можеш кросворди розгадувати, наприклад, або грамотно писати слово «професор».

– Ви сидите в рубці, аудиторія десь там далеко, відразу відгуку емоційного немає. Виходить, є певна «стіна» між вами і слухачем. Немає психологічного дискомфорту спочатку? І як долаєте, якщо є?

– Є така проблема, але наше керівництво вжило заходів. Віталій Дроздов все робить правильно, по книгах. Є такий момент – ти повинен спілкуватися із слухачем, ніби спілкуєшся із своїм знайомим. Тобто, не говориш: «Доброго ранку, друзі. Зараз ми послухаємо цікаву інформацію за останню годину». Ти не апелюєш до якоїсь ефемерної аудиторії, а звертаєшся до колеги: «... Привіт! Слухайте, я знайшов оф*генну інформацію!». І коли слухач сприймає набагато краще розмову трьох людей між собою, ніж бесіду ведучого зі «стінкою» і ведучі стають практично рідними.

– Чому ще довелося вчитися? Ведучий ранкового шоу повинен, наприклад, вміти працювати за пультом?

– Я, чесно кажучи, поки ухилявся від цього. Але кожен, звичайно, повинен вчитися працювати з технікою. Це складніше, набагато складніше, ніж просто говорити. Це, як водій маршрутки, – і рулить, і оплату за проїзд приймає, і по телефону говорить. У нас 3-4 мікрофони, є музичні підкладки під виходи з інших сайтів. Їх потрібно завантажити, переконвертувати, розмітити... Є програма музична, яка стоїть в автоматичному режимі. Пісні ми не маємо права самостійно ставити, прибирати – для цього є музичний редактор, який формує список пісень на кожну годину. А наша робота – розставити їх усередині години, розмітити рекламні блоки. Ми ж – мережева радіостанція, найбільша в Україні. І якщо ми повинні вийти з рекламним блоком в 26 хвилин, то, якщо ми не згорнули розмову, не пустили рекламу в 28 хвилин, програма автоматично закриє нам рот і з'їде на рекламу. Ти повинен чітко розуміти: для виходу в тебе є 3 або 2 хвилини, і ти повинен всю свою розповідь вкласти в цей час.

– Важко було звикати до такої стислості у часі?

– Мені – так, важко. Хлопцям, які тут вже по шість років працюють, звичайно, легше. І спочатку я просто підлаштовувався під них, орієнтувався на них.

– Є ще момент, коли людина одна сидить в ефірі, їй простіше розрахувати час – вона витрачає його тільки на себе і розуміє: ось зараз я договорю, попрощаюся і перейду на рекламу. А коли вас троє? Можуть перебивати, вставляти свої жарти тощо?

– Тут треба розділяти: є ведучі ранкових шоу і лінійні ведучі прямого ефіру. Лінійний ведучий дійсно працює один, і його завдання – спокійно, комфортно для радіослухача, не навантажуючи зайвою інформацією, озвучити час, анонсувати рубрику, оголосити пісню. Так, дійсно, він бачить в програмі, що до кінця пісні залишилося 45 секунд і він за ці 45 секунд може сказати якусь кількість слів. Але, коли ти працюєш у шоу, у тебе немає такої можливості, ти повинен працювати одночасно ще з двома людьми. Трьом людям потрібно якось ужитися, це складніше. І, хоча у нас найпопулярніше ранкове шоу, нас шеф раніше збирає і робить розбір польотів: хлопці, ви перебиваєте один одного, поспішайте, ви повинні говорити більш комфортно для радіослухача тощо.

– Дикції додатково вчитися довелося?

– Ні. Я ходив на дикторський курси свого часу і можу сказати, що все це ф*гня. Дикція, тембр голосу... Це або є від природи, або ні. Якщо в тебе немає дефектів, ти можеш працювати.

– Але є ж вправи все одно якісь...

– Є. Я різними вправами страждав колись теж. Є система Стрельникової – це оперна співачка, яка втратила голос і дихальними поступальними рухами розробляла голосові зв'язки. Є артикуляційні вправи на розробку... Але головне – практика! Потрібно просто говорити.

– Який розпорядок вашого робочого дня? О котрій підйом?

– О 6.00 я прокидаюся, о 6.0 виїжджаю на роботу. Добре, що живу недалеко і їхати десять хвилин всього. О 6.50 у нас перший вихід, закінчується ефір о 10.10 . Потім підготовка до наступного ефіру і розбір польотів: що вдалося, що не вдалося, що вийшло, не вийшло. І десь о 13.00-14.00 я їду вже на іншу роботу або додому. Але, в будь-якому випадку, ще й останні новини ввечері ти повинен обов'язково переглянути, щоб вранці бути в курсі всіх новин, бути першим.

– А як готуєтеся до ефіру?

– В ефір ми виходимо кожні 10 хвилин, шість виходів на годину. Їх потрібно пропрацювати. У нас є рубрикатор і якісь схематично прописані речі, як, наприклад, гра з радіослухачем о 8.20. Але є виходи, для яких ми щодня готуємо новини або цікаву інформацію. При цьому ти не повинен багато говорити про політику – це набридне. Ти не повинен звалитися до побутових речей або до чорного гумору. І кожен день – це фактично виклик самому собі: ти не повинен зробити гірше, ніж вчора. Мені чим подобається в спорті ситуація? Наприклад, ти – олімпійський чемпіон. Ти один раз переміг – і все! Ти тепер все життя – олімпійський чемпіон. Можеш більше не виступати, можеш напитися і провалити кваліфікацію, але ти все одно – олімпійський чемпіон. А тут кожен день потрібно бути не гіршим, ніж вчора. І це, з одного боку, загартовує, з іншого – додає багато відповідальності.

– Які перші помилки в роботі допускали з самого початку?

– Перебивав колег посилено, часто на себе перетягував ковдру. Коли ти приходиш в сформовану команду, відчуваєш себе невпевнено і намагаєшся більше виявлятися, практично викрикувати, йде притирання. Ти перебиваєш, невдало жартуєш, тобі здається, що це смішно, але чи смішно для слухача? Ти можеш дивитися телеканал «Дощ» читати «Esquire», а твій слухач, припустимо, слухає Ваєнгу, дивиться «Comedy Club» тощо. Я не кажу про нашу аудиторії зараз, я наводжу приклад. І те, що ти вичитав цікавого в модному журналі «Наука і життя» не завжди буде цікаво твоїй аудиторії.

– Є плюси професійні для вас, як спочатку телеведучого, від роботи на радіо?

– Є. Коли я говорив із керівництвом, я чесно сказав, що мені дуже важливо відчувати, що я професійно зростаю. Як тільки я перестану рости і відчую стагнацію, досить, я піду. Наприклад, на нашому телебаченні Юра Горбунов або Доманський вже виросли з цих штанців, але далі йти нікуди. Хіба що до Москви, як Діма Шепелєв, але там висока конкуренція, багатьох, напевно, тут тримає сім'я та інші особисті чинники. Ось коли відчуваєш, що край, складно. Я поки росту. Що дала робота на радіо? Ерудованість зростає, я став метикованим, швидше реагую, «відбиваю» репліки. Ти вчишся грати в словесний пінг-понг, коли за частки секунд потрібно проаналізувати і вирішити, як відбутися жартами, як відреагувати, як вийти з ефіру. Ерудиція зростає через те, що кожен день ти перелопачуєш купу інформації, чуєш і розповідаєш купу історій. Така собі зарядка для мозку. Став грамотнішим гумор.

– У якому сенсі гумор «став грамотнішим»?

– Гумор буває достатньо «пласким» чи специфічним. Візьмемо серіал «Віталька»: «Ну ти ж тьолочка, тобі простіше. Захотіла їсти – пішла, зварила». Це теж гумор, і у цього гумору є своя аудиторія. Але цей не той гумор, до якого потрібно прагнути. Прагнути треба до простого, але не дурні . Наприклад, кажуть, що у кожної людини, яка займається бодібілдінгом, має бути дві дівчини: одна – на масу, друга – на рельєф. Люди, які качають м'язи, розуміють, що є великі гирі та штанги і маленькі, і це порівняння – смішне. Це вже інтелектуальний гумор.

– У кожній професії є «професійні деформації». Після багатьох годин говоріння немає бажання прийти додому, закритися і тихесенько посидіти в кутку, щоб ніхто не чіпав?

– Я мовчу вдома, до речі. Я помітив, що в мене в основному дружина говорить. Не те, щоб я втомився. Є ще ось такий чинник. Після трьох місяців роботи на радіо у мене виникло відчуття, що я вже все сказав, розповів всі цікаві історії, висловив думку з усіх приводів – внутрішня політика, економіка, депутати, особисте життя. І у мене було відчуття, що я все, перегорів, я порожній усередині. А що мені нести людям? Про що розповідати? І я зрозумів, що таке перегорання відбувається з кожним радіоведучим, його потрібно пережити. Причому воно не проходить саме, тобі потрібно готуватися в три рази більше, читати, дивитися, слухати, переживати, набиратися нових вражень і тоді ти ще зможеш щось нове цікаве людям донести, бути, як і раніше цікавим.

– Чим телеведучого зацікавила робота на радіо? Адже зазвичай радійники мріють потрапити на телебачення.

– Це дуже чесний шлях. Я працював і в системі освіти, викладав англійську мову, працював в інших сферах, є з чим порівняти. І я бачу, що на радіо працюють чесні люди. Ти зможеш, припустимо, по блату якось потрапити на радіо, але, якщо ти не сподобаєшся слухачеві, тебе виженуть. Глядачі, слухачі, це – чесна аудиторія. Якщо ти не подобаєшся, вони не будуть слухати і ти підеш з радіо.

– Яким чином слухачі можуть вплинути? Вони телефонують, пишуть листи?

– Сьогодні у них – купа можливостей. У нас навіть на iTunce викладені найкращі моменти шоу, так роблять не багато. У нас дуже просунутий сайт.

– Тобто, бачите за кількістю прослуховувань, переглядів?

– Не хотілося б мудрувати, але це вже вторинне. Якщо людині не подобається, вона переключається. Якщо подобається, слухає. Якщо людині не подобається щось, вона, швидше за все, в першу чергу, напише про це нам в пошту: «Хлопці, ви несете пургу». Через такі листи спочатку здається, що ти погано працюєш, і тільки з часом розумієш, що негативних листів небагато, і що людина, якій твоя робота подобається, не напише. Крім того, всім не догодиш, та й конструктивна критика, якщо вона є, допомагає рости.

Біографічна довідка

Володимир Остапчук народився в Умані в 1984 році. За освітою – філолог (друга мова – англійська). Рік працював викладачем англійської мови в університеті. Потім приїхав до Києва в школу дикторів в Києві, в 2009 році влаштувався на Перший автомобільний телеканал. Пропрацював там 1,5 роки. Зараз – ведучий каналу «ТЕТ» і «2+2». На радіо прийшов півтора роки тому. Паралельно зі зйомками на ТБ, рік працював на «Просто ради.О». Сьогодні – ведучий «Хеппі Ранку» на «Хіт FМ».