Герої не нашого часу: сучасний погляд на Героїв Соцпраці у книжці Ніни Жук

«...Ми жили у мазанці. Й батько вирішив, що будуватиме нову хату. Я кажу: «Зробімо двоповерхову!» А він мені: «Синку! А покажи, де в Малесівці двоповерхова!..» Я відповідаю: «Немає... Але давай хоч ламаний дах зробимо, по кімнаті кожному з нас, синів». А він каже: «Ну покажи мені в Малесівці будинок із ламаним дахом!» Я кажу: «Немає...» А він відповідає: «Ну то будемо робити як у людей!» І дійсно, збудував він звичайну хату, яка нічим не відрізнялася від інших хат, тільки, може, тим, що там жив Герой Соціалістичної Праці».

Історію про свого батька, Олексія Салогуба, розповів на нещодавній презентації книжки Ніни Жук «Від зорі до зорі» син Героя Володимир Салогуб. Що в цій історії головне – бажання Олексія Тимофійовича бути таким як інші, не виділятися, злитися з «сірою масою»? Чи, може, мимовільний вияв тієї своєї риси, яку Салогуб цінував найбільше – вміння працювати, працювати багато, працювати жертовно?..

Вміння жертвувати заради людей собою – своїм життям, добробутом, положенням у суспільстві, силами, ба навіть часом – саме те, що відрізняє людей, схильних до героїзму, від інших. Божа іскра, любов до людей, і до того ж любов жертовна. Не дарма під час презентації книжки багато хто порівнював «старих», «соціалістичних» героїв, із «новітніми», які віддали свої життя на Майдані й віддають нині під час АТО. Не обійшла цього й сама авторка.

– У сьогоднішню буремну днину, мабуть, і треба пам’ятати людей, які по-справжньому любили свою рідну землю, які відбудовували її після війни, самовіддано працювали для того, щоб нам із вами жилося краще, – зазначила Ніна Жук.

Книжка Ніни Григорівни присвячена Героям Соціалістичної Праці із Золотоніщини. З’явилася вона на світ завдяки ініціативі голови районної ветеранської організації Тетяни Любаненко, старанням письменниці й журналістки Ніни Жук і фінансовій підтримці цілої низки меценатів, передусім директора холдингу «Алвіго» Віктора Полозова, який оплатив чотири п’ятих вартості видання. Між іншим, також жертва, і не така вже й маленька.

Ніна Жук написала досить сучасну книжку про героїв, так би мовити, вже не нашого часу. Що про цих людей можна прочитати в радянських виданнях? Досягнення, партійність, нагороди, відзнаки. А про саму людину – ніц.

Це що, в порядку речей – від зорі до зорі корпіти за кермом трактора, біля корів або й у колгоспній конторі, забувши про вільний час, вечірній відпочинок нехай не в ресторані чи клубі, а в родинному колі? Заради чого це все? Що має відбуватися в душі людини, яка проміняла особисте на громадське, приватне на суспільне? Хто дасть на це відповідь?

Ніна Жук спробувала виконати це надзавдання, покопатися в душах цих нестандартних, незвичайних, особливих людей. Зберегти цю цінну й цікаву інформацію від забуття й тління.

Ми б щиро радили кожному читачеві «Прочерка» ознайомитися з книжкою золотоніської письменниці. Шкода, що не можемо цього зробити: занадто малий наклад...

Меценат Віктор Полозов організував з нагоди виходу книги концерт за участю відомих київських співаків Ніни Мирводи й Анатолія Гнатюка

Думки про книжку

Протоієрей Ярослав Івануса, настоятель Свято-Успенського собору Золотоноші:

– Ми не маємо права забути тих, хто не вмів, не хотів жити лише заради себе, заради своєї родини, а жив і творив свою історію й історію нашого народу, даючи нам приклади, як повинна людина прагнути до досконалості. Я думаю, що всі ми, особливо старше покоління, знаємо ці імена, чули добрі відгуки про цих людей. Родина, де діти забувають про батьків, дідів і прадідів, втрачає своє коріння і вироджується. Я дякую Богові, що Ніні Жук вдається вкладати серце й душу в кожну її книжку, проносити через своє серце переживання героїв своїх книжок.

Тетяна Любаненко, автор ідеї книжки, голова районної ради ветеранів війни та праці:

– Роки минають. У пам’яті людей стирається те, що відбувалося колись... Але народна мудрість говорить про те, що той, хто не пам’ятає минулого, не матиме й майбутнього. Я вважаю, що ця книжка не залишить без уваги жодного читача – ані старшого (кого змусить згадати часи, коли вони були молодими й дужими), ані середнього віку (яким допоможе виховати дітей добрими, відповідальними, ніжними), ані молодь (яким дасть зрозуміти, що в житті для того, щоб чогось досягти, мало помаху чарівної палички, а потрібно мати мету і її наполегливо досягати).

Юлія Чабаненко, видавець книжки:

– Найскладніше було підібрати обкладинку до цієї книжки. Можна було поставити зірку Героя Соціалістичної Праці. Але тоді видання здавалося б здебільшого науковим. Поле, трактор? Жодної символічності. Й ми обрали: розірваний старий папір (символ історії) й мак – квітка маку символізує безмежність, плодючість, швидкоплинність життя, безневинно пролиту кров, оберіг від нечисті... А ще мак – це європейський символ пам’яті.

Віктор Скидан, колишній голова Золотоніської райради, секретар райкому КПУ:

– Основний урок цієї книги: людина праці – понад усе. Ці люди жили й живуть серед нас. Про них автору розповіли не стільки архівні матеріали, публікації у журналах і газетах, скільки люди, які особисто їх знали. Наша українська земля й сьогодні породжує героїв. Дуже важливо, щоб до нащадків було донесено і їхній подвиг.

Валерій Саранча, голова Золотоніської районної ради:

– Читаючи цю книгу, я хотів побачити для себе: що спільного між тією епохою, коли жили ці люди, і нинішньою? Сьогодні ми маємо новітніх героїв. Я хотів побачити, що об’єднує їх із тими героями, які описані в цій книзі. Мені здається, спільного дуже багато. Всі вони – небайдужі люди, тому що тільки небайдужі люди можуть стати героями. Вони – бунтарі духу, свободи, бунтарі в досягненні чогось великого. Ця книжка – сучасна, бо, показуючи тих героїв, вона демонструє й героїв сьогоднішніх. Мені приємно, що в цій книжці немає ідеології, а йдеться про недоспані ночі, кохання, просте життя цих людей. Тому це – наші, сьогоднішні, сучасні герої, які жили в той час.

Віталій Войцехівський, міський голова Золотоноші:

– Думаю, молодь, прочитавши цю книгу, по-новому дивитиметься на свій край, по-новому оцінюватиме події, які тут відбувалися і відбуваються. Сьогодні – час, коли також твориться наша історія. І не треба втрачати цей час. Я сподіваюся, Ніна Жук розповість читачеві й про наших нових героїв.

Юрій Лега, голова постійної комісії облради з питань освіти й культури:

– Не було б Героїв Соціалістичної Праці – повірте мені, не було б і героїв Небесної Сотні, і героїв, які сьогодні віддають своє життя на сході України, захищаючи нашу незалежність. Для кожного із нас – честь бути їхніми земляками.

Григорій Голиш, директор бібліотеки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

– Писати про героїв непросто, бо це – люди екстраординарні. І добре, що в Златокраї є така людина, якій виявилося по плечу таке надзавдання. Перед нами постає галерея героїв не забронзовілих, не міфологізованих, а людей, які вивищилися на тлі інших людей завдяки жертовному служінню справі, своїй душевній щедрості, високій духовності. Це – прості, а разом із тим і великі люди... Автор подає своїх героїв на тлі епохи, і водночас чудово знає традиції, тому дуже вдало показує розмаїту палітру повсякдення, оцей сільський гламур...

Юлій Бєляков, учень та послідовник Героя Соціалістичної Праці Михайла Собка:

– Видання такої книжки – надзвичайно велика справа. Вона допомагає нинішньому поколінню навчатися у старших – так, як це колись робили й ми.

Володимир Салогуб, син Героя Соціалістичної Праці Олексія Салогуба:

– Книжка Ніни Жук вийшла у важкий час. Автор зуміла ніби ввійти в душу своїх героїв і від їхнього імені звернутися до нащадків, до сучасності. Коли я бачив, як працював мій батько, я завжди відчував мудрість людини, яка творить. Його праця завжди була творчою. Він не міг жити без своєї землі, без своєї справи. Коли я працював у Харкові, він приїхав до мене в гості. Всі лягали спати, а він підійшов, торкнув мене за плече й сказав: «Синку, я тут не можу спати! Ходімо в машину!» І ми ночували в машині. Він сказав: «Синку, я не уявляю собі, як люди можуть жити тут, на асфальті! Я б тут не вижив і дня! Мені важко дихати!» За два місяці я повернувся до батьківської хати. Бо рідна земля робить людину успішною, дає сили, наснаги для праці. Недаремно кажуть, що найбагатша людина – та, яка задовольняється тим, що має. І ця житейська мудрість має допомагати нам перемогти ті випробування, які приносить сьогоднішній день.