Черкащанина Сергія Криницю добре знають у соціальних мережах як відомого мандрівника і фотографа. Його фото з різних куточків України та з-за кордону – дійсно вражають. Здається, ця людина об’їздила півсвіту. На своєму сайті haidamac.org.ua він детально описує свої мандрівки, викладаючи знімки мальовничих пейзажів, історичних, архітектурних пам’яток, маловідомих вулиць… Фото Сергія Криниці були на виставках у Франції в числі робіт усього 4-х українських фотографів, друкуються в журналах «Міжнародний туризм», «Фокус», «Welcome to Ukraine». Утім, фото для нього – зовсім не професія: Сергій Криниця – доцент кафедри фінансів Інституту банківської справи.
Лебедине танго. Фото Сергія Криниці
Перша подорож запам’яталася зливою і хлібом із морською капустою
Своєрідні фотозвіти з мандрівок Сергій викладає і в інтернет-щоденнику на Livejournal, і в мережах «Фейсбук» та «Твіттер». А в 2009 році створив і свій сайт.
– Ідея створення сайту з’явилася після того, як щоденник уже перестав задовольняти. Бо він, як і будь-яка блогова платформа, передбачає насамперед, якісь новини. Те, що тільки-но розмістив, те й читають, – каже мандрівник. – Перші фото, які виклав на сайті, були з мандрівки весняним Кримом.
Пан Сергій розповідає: про мандри мріяв із дитинства. Хоча тоді побувати десь, окрім моря, рідко випадала нагода. Єдина можливість – шкільні екскурсії. Таким чином вдалося побачити Білорусію, Литву, Ленінград. А от уже коли навчався в Київському інституті народного господарства, почав захоплюватися подорожами у гори. Згадуючи свою першу триденну мандрівку із друзями в Карпати, усміхається: мало того, що нічого не продумали як слід, то ще й намокли вночі під зливою.
– Не було нормального рюкзака, старий давив спину, його просто не можна було довго носити. Замість спального мішка – якась ковдра, старий намет. На другу нашу ніч пішла така злива, що ми промокли до нитки, – розповідає. – З їжею теж не вгадали. Набрали консервів, і поки ми їхали, вони здулися. Довелося на вокзалі їх викинути в смітник. Коли ж уже зійшли вниз у село (а це був початок 90-х), в магазині там нічого не було – тільки хліб і морська капуста. Але як гарно нам пішов той хліб із капустою!
Та, незважаючи на численні поїздки в гори, досконало Карпати так і не вивчив, бо, як каже, туди можна ходити скільки завгодно і весь час бачити щось нове.
Атака
Утім, якщо в студентські роки його найбільше цікавили якраз гірські мандрівки, то з часом захопився містами з цікавою архітектурою. Найдальші точки, де вдалося побувати, – це Прованс у Франції та Західна Норвегія.
– Норвегія – одна з найкрасивіших країн у ландшафтному плані. Побувати там – мрія кожного пейзажного фотографа. А Франція – це Франція, без коментарів, – усміхається Сергій.
Найдовший похід, згадує мандрівник, тривав близько тижня. А взагалі, як каже, гірському маршруту найоптимальніше присвятити 3-4 дні.
– Знайомі їздять на Кавказ, то це, звісно, більше часу потребує – акліматизація потрібна. Я ще там не був за браком часу, – зауважує. – Взагалі часу на мандри стає все менше й менше. Раніше рахував, що разів по 20 на рік вдавалося кудись вибиратися, а зараз навіть не рахую, аби не засмучуватися. Хоча, якщо враховувати подорожі вихідного дня, то десь разів 10-15 випадає. Сувенірів багато не везу – друзям, звісно, привожу, коханій дівчині Оксані. А для себе найкращі сувеніри – то фотографії.
Найбільше ж мандрівник хоче потрапити в Бельгію в місто Брюгге, яке називають північною Венецією.
– Місто з каналами, вважається одним із найкраще збережених середньовічних міст. І, на відміну від Венеції, там набагато менше туристів, –розповідає.
Та є в Сергія улюблені місця для подорожей і на Черкащині – це Корсунь, Буки, Леськове на Монастирищині, Трахтемирів та Мошногір’я.
– Та я б не сказав, що мандрівка – це мета життя. Мета, певно, як і в кожної людини, це родина, самореалізація… – каже Сергій.
Дідовим фотоапаратом знімав зоопарк
Найбільше фотограф-мандрівник полюбляє знімати пейзажі, архітектуру і робити жанрові репортажні фото з різноманітних заходів. А от сам фотографуватися не любить. Брав участь у двох міжнародних виставках, які проходили у Франції, також його фото архітектурних об’єктів мандрували Західною Україною в складі виставки, присвяченої пам’яткам на межі знищення. А от персональних виставок досі не було.
– Мені весь час здається, що треба щось допрацювати. Межі досконалості немає, – усміхається.
Феєрія осені
А от перші свої фото відшукати вже не береться. То були знімки зоопарку, який приїздив у Звенигородку, де жила родина Сергія.
– Від діда залишився старий німецький фотоапарат «Практика», – згадує. – Дід був офіцером, довгий час з родиною жив у Німеччині, там захопився фотографією. З тих часів залишилося дуже багато фототехніки. То я в шкільні роки перейняв це захоплення – любив знімати, потім сам друкував фотографії.
Взагалі ж, як пригадує Сергій Криниця, з тих часів у нього змінилося 7 фотокамер. Щоб не возити в мандри раритетну «Практику», купив популярну в Союзі «Смену». Далі вже мав більш сучасні «Зеніти». Зараз же має Nikon D 300.
– Його ціна десь півтори тисячі доларів. Але я б не хотів, аби люди думали, що тільки дорогою технікою можна зробити гарні фото. У мене є друга камера для підстраховки, набагато дешевша. Я часто її беру в мандри, бо вона легша, компактніша. Особливо це актуально, якщо ходити в гори, бо на спині і так доводиться чимало носити, – каже Сергій. – Звісно, в плані оперативності вона дещо програє, але для пейзажних знімків чудово підходить.
рекламаЦікаві новини звідусіль
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису