У селі під Смілою осів донецький пересувний цирк разом із усіма своїми звірами

Циркові дресирувальники із Донеччини після багатьох років мандрівок разом зі всіма своїми тваринами оселилися у Великій Яблунівці під Смілою.

Доторкнутися до живої природи, поспілкуватися з рідкісними тваринами, потримати в руках лісового пугача, поговорити з мудрим вороном, почути зворушливу історію про сліпонароджену ламу з далекої Латинської Америки, дізнатися про драматичний політ і спасіння пелікана, погладити колючого, але зовсім не страшного дикобраза, – для цього не обов’язково їхати кудись далеко в зоопарк. Поруч зі Смілою – у Великій Яблунівці, на самому в’їзді до неї з боку міста – живуть люди, котрі опікуються дикими тваринами й птахами й готові поділитися своєю радістю з усіма, хто любить живу природу. Утім не лише дикими: під ногами труться домашні коти, ластяться собаки, недалеко гуляють гуси…

Господарями усього цього тваринно-пташиного «царства» є подружжя Кущенків: Сергій та Наталія. Обидва – досвідчені дресирувальники, артисти власного пересувного цирку шапіто «Кураж», з яким вони об’їздили мало не всю Україну, даруючи радість глядачам, передусім маленьким дітям, які в захвати спостерігали за виступами граціозної латиноамериканської лами, камерунських козлів, тауерських чорних воронів, персидського кота, рожевого пелікана, дресированих качок, собак, котів та багатьох інших тварин і птахів. Все подружнє життя – а це майже 20 років – на колесах у циркових вагончиках: гастролі, виступи, переїзди з місця на місце…

А віднедавна – рік тому – вирішили осісти на одному місці. Разом з усім своїм «царством».

– Об’їздили багато місць, придивлялися, де буде краще не лише нам, а й нашим «вихованцям», – розповідає пані Наталія, – і до вподоби прийшлася саме Велика Яблунівка, хоча, зізнаюся, тут у нас ані родичів, ані близьких друзів.

А переїхали сюди аж з Донеччини, з охайного шахтарського містечка Покровськ. Вже на в’їзді сюди – перший блокпост: звідси починається прифронтова зона. Лічені кілометри – і вже армійські блокпости на Карловці, а вже від неї пряма дорога на передову лінію оборони: Піски, Широкине, Водяне… В іншій бік – дорога на Горлівку, де свій «передок»: Зайцеве. Війна зігнала з обжитих місць, розсіяла багатьох людей. У неї немає жалю ні до кого: ані до людей, ані до тварин. Вона ненажерлива на страждання, на кров, на смерть…

Будемо відверті: мало хто, рятуючи своє життя, думає про життя якогось звірятка. Скільки їх, колись домашніх улюбленців, залишилися безпритульними, без тепла і ласки, якими були донедавна оточені, а тепер викинутими на вулицю?.. А тут – ціле господарство, яке, за великим рахунком, не приносить нічого, крім клопіт і збитків.

– Хіба можна кинути цих тварин, птахів, яких ми беремо до себе зовсім маленькими: годуємо, зігріваємо своїм теплом, виховуємо? – каже Наталія, до якої ластиться лама з далекої Південної Америки.

Виявляється, вона народилася сліпою, все сприймає лише на слух, але стала талановитою цирковою «артисткою», улюбленицею дітлахів.

Про кожного зі своїх вихованців пані Наталія розповідає з любов’ю, знаходячи з ними спільну мову.

– Без цього дресирувальнику ніяк не можна, – каже вона. – Якщо, приміром, можна знайти підручники з дресирування собак, то де навчитися дресируванню ворона, качки, кота, дикобраза, мавпи, вовка? Ти мусиш знайти з ним спільну мову, відчути його душу, досконало вивчити повадки.

Виявляється, що того ж самого лісового ворона можна навчити розуміти ту чи іншу команду дуже швидко, а от щоби він її виконав – потрібен неабиякий час. Або кішка чи кіт. Здається, все розуміє, іноді ліпше за іншу людину, але спробуйте змусити щось зробити – не так просто. Недарма кішка була символом римських гладіаторів: зі її незламний, непокірливий характер.

А от красень пелікан. Наталія жартома називає його «боїнгом». Справді, коли він розправляє свої широкі крила, то стає схожим на могутній літак. У нього теж своя драматична доля: він потрапив сюди з пораненим крилом, зачепившись вночі під час перельоту за електричні дроти. Щоби врятувати його життя, знадобилося багато чого: і часу, і терпіння, і грошей…

Кого тут тільки немає! Пухнаста лисиця, колючий дикобраз, папуга з патріотичною жовто-блакитною окрасою, китайські шовкові кури з чорною шкірою і таким саме чорним м’ясом, камерунські кози… А поруч з ними живуть суто домашні тварини: коти, собаки, качки. Декого підкидають «добродії», щоби в такий спосіб позбавитися своїх домашніх улюбленців, декого забирають до себе Сергій і Наталія. От, наприклад, красуня собацюра з породи руських гончих. Її знайшли виснаженою від голоду, вона була майже мертвою, але вдалося врятувати, підняти на ноги.

Сергій киянин, але теж залишив столицю. А Наталія навіть не мріяла, що колись стане дресирувальницею. Як у кожної дівчини, у неї були свої мрії. Але одного разу до містечка Повровськ, де жила Наталія, приїхав цирк шапіто, з яким виступав Сергій. Це і вирішило їх долю.

– Він освідчився мені вже на третій день своїх гастролей – і я погодилася без довгих роздумів, – посміхається вона. – Отак теж стала дресирувальницею, цирковою артисткою, помічницею, водієм, адміністратором усього нашого клопітного майна.

Нині подружжя Кущенків не виступає з гастролями, як раніше. Сергій працює електриком, а Наталія порається по господарству і робить смачнючий адигейський сир, який користується великим попитом у тих, хто його хоча б одного разу скуштував.

А за рахунок чого утримується таке різноманітне господарство, якому треба багато чого щодня: і зерно, і м'ясо, і овочі? Допомагають добродії, які через скромність не бажають рекламувати себе, хизуватися тим, що роблять добру справу. Дещо приносять з собою люди, які люблять живу природу, тварин, птахів. Дізналися про цей райський куточок і дітки: приходять сюди разом з батьками, поодинці. І немає для них більшої радості, ніж поспілкуватися з цирковими артистами, їх вихованцями, погладити їх, нагодувати.

Не сумніваємося, що у вас теж з’явиться бажання побувати тут. Неодмінно завітайте сюди! Двері цього царства добра і людської любові до тварин завжди відкриті. Звичайно, тут завжди є потреба у всьому, бо тварин треба годувати, утримувати в належних умовах, тому господарі будуть вдячні всім, хто допоможе облаштувати комфортні вольєри, клітки, годівниці, забезпечить зерном, картоплею, крупами, свіжими овочами. Тому поспішайте сюди, везіть з собою своїх дітей, внуків. Тут панують добро і радість, а це дорожче за будь-які гроші.

Олександр Слєпцовський, Любов Косенко, «Смілянські обрії».