The Unsleeping — одні з головних героїв новин української музики цього року. Молодий рок-гурт неочікувано для всіх переміг у конкурсі, який дозволив їм виступити на Sziget Festival — одному з найбільших музичних фестивалів світу.
Про це пише «Слух».
За кілька днів до від’їзду хлопців на фест журналісти видання зустрілися з фронтменом Женєю і басистом Дімою (на фото він відсутній, тому що в гурт прийшов нещодавно — прим.ред.) та під пиво з паніні дізналися, як починався The Unsleeping, що собою являє містечко Умань, як можна забути зняти в кліпі учасника колективу, чому гурт три роки взагалі не грав та за що їх недолюблює Fontaliza.
– Незважаючи на локальний хайп від альбому і поїздку на Sziget, про вас майже нічого не відомо. Що зараз собою являє гурт The Unsleeping та як ви зібралися?
Женя: Спочатку нас було троє. З одним із учасників ми познайомилися в другому класі, інший був на рік старшим. Ми всі жили поруч, але особливо не спілкувалися. Зійшлися вже через музику.
Діма: Зараз нас п’ятеро. Раніше всі були з Умані, та за останні півроку географічно склад змінився.
– Коли мова йде про Умань, насамперед згадують парк «Софіївка». Чим ще живе місто та уманська молодь і як у вас з’явилося бажання зробити гурт?
Женя: Там все, як і в інших містах, де населення менше 100 000 людей. У нас є «Софіївка», і хасиди раз на рік приїжджають. Усе.
З музикою все так собі. Були колись старі гурти, де ще грали чиїсь батьки, але наші таким не захоплювалися. Ми просто збиралися разом, коли були малі, незаконно пили пиво та обговорювали музику. Так і вирішили зробити гурт. Це був 2013 рік. Ми тоді думали назватися Coffee Time, але взяли ще оригінальнішу назву — Home Records.
Діма, наш колишній учасник, писав якісь пісні, вірші, під гітарку грав. Паралельно ми робили каверочки на WhoMadeWho, Green Day, Stereophonics. Якось я приніс свою першу пісню англійською, і ми вирішили її записати. От тоді вже стали сприймати себе як гурт.
– Як це — бути молодим гуртом в Умані?
Женя: Важкувато. Там всього дві репетиційні точки. Одна в підвалі сільгоспу, а друга теж в підвалі, але коледжу. Одна — зовсім біда, на другій трохи краще. Ми репетирували на першій, а коли почав формуватися склад, то переїхали на нормальнішу базу.
– У вас точно має бути якась всрата історія з тих часів.
Женя: Є така. У 2014-му ми поступили в універи. Півроку ми майже не спілкувалися між собою, гуртом ніхто не займався. Але якось всі зібралися в Умані, напилися та вирішили зняти кліп.
Ми його зробили, випустили і лише тоді зрозуміли, що забули зняти в ньому Ігоря, одного з наших учасників. Він старший за нас років на 5, тоді він працював в Одесі, ми про нього забули. Він засмутився, обматюкав нас. Стидно, коротше.
– Коли ви переїхали до Києва і як розвивалися тут?
Женя: Сюди в 2014-му навчатися поїхали лише я та Діма. Інші залишилися вчитися чи працювати в Умані, ще один поступив у Вінниці.
Ми тоді практично не грали. Одного разу виступили в Умані на фесті, у 2015 році в Києві виступили в «Дивані» (фестиваль-ресторація та арт-кафе — прим. ред.), ще дійшли до фіналу якогось конкурсу. А потім знову тупили, не грали, не виступали. Приводом для відродження гурту стало запрошення одного чувака записати альбом Deviate. Ми його робили два роки.
– Ви пам’яте день чи подію, коли зрозуміли, що гурт — це вже не жарти, а серйозна справа?
Женя: Коли вийшов кліп на You Drive My Four Feel Coffin (березень 2018 року). У той час у нас в роботі було чотири пісні, на кожну ми планували зробити відео. Тоді ж до нас приєднався барабанщик Санько, і нарешті ми зазвучали як треба. Жили в однушці вчотирьох, регулярно репетирували. Тоді гурт в принципі почав нормально існувати.
– А що було з вами у період з 2015 по 2018?
Женя: Чорна діра. Ми вчилися, майже не виступали і не репетирували. За три роки в нас було 4-5 концертів. А коли вийшов кліп і зібрав десь 100 тисяч переглядів, ми подумали, що треба ї**шити, і тієї весни майже всі закінчили навчатися. Майже всі учасники, які не жили в Києві, остаточно сюди переїхали, і ми отримали можливість розвиватися.
– Відбір на Sziget Festival. Що ви відчували, коли потрапили туди?
Женя: Та ми в шоці були! Там же така тєма, що журі відбирало гурти для участі, ніхто сам не подавався. Нас порекомендував Юра Береза.
Ми тоді подумали типу «оо, й**та, можна на Сігєт поїхати». А потім показали інших учасників відбору і ми такі «ага, поїдемо».
– Під вашим лайвом з конкурсу тонна коментарів про костюми та артистизм. Хто придумав цю фішку з сукнями?
Женя: О, це окрема історія. У нас є друг Роман, він режисер, знімає свої фільми, працює з акторами. Він допомагав нам розслабитися на сцені, не паритися, вести себе природно. Був кимось на кшталт духовного наставника. Він готував нас і до лайву на конкурсі.
А з костюмами ми про**алися. За день до самого лайву вирішили все ж розмутити їх, але і тут про**алися. Вже в день зйомок взяли нашу костюмерку Сашу і поїхали не сешку (секонд-хенд — прим. ред.) на Лісовій. У нас була ідея з сукнями, яку закинув Рома і назвав її «Дьявол, одетый в с*аку».
Ми залетіли на першу ж точку, і хлопці відразу почали дивитися плаття. Продавці о***вали, а Саша одразу сказала, що це тєма, а я сказав, що я **ав виступати в платті. Тому я єдиний був у костюмі.
– Що ви робили під час голосування і що взагалі думали про конкурс?
Женя: Ми не вірили, що виграємо. Камон, там були YUKO, «ЦеШо». Ми думали, що вони виграють лише через розмір аудиторії. Але уманська громада нас підтримала. Ми кидали всім посилання, наші мами всім друзям розсилали новину. А в день оголошення результатів зранку ми дізналися, що виграли.
– Як ви сприйняли підтримку людей і перемогу в конкурсі?
Женя: Ми сильно о**їли від цього. Там же були набагато популярніші артисти. У них є концерти, альбоми, аудиторія велика. І нам було приємно перемогти їх, хоча, звісно, ніяка це не битва, ми всі разом у цьому.
– А кого б ви відправили замість себе на Sziget Festival?
Женя: Мені дуже вкатили Jonathan Livingston і DZ’OB.
– Чи змінилося взагалі життя гурту після перемоги в конкурсі?
Женя: Глобального хайпу не сталося. Нас підтримали деякі українські артисти, покликали на радіо, кілька фестів в Україні запросили пограти. Також тримаємо контакт із однією дівчиною з Нідерландів, вона хотіли запросити нас наступного року на фестиваль.
Зараз ми продовжуємо готувати матеріал для нового альбому. Почнемо записувати його восени. На підході кілька україномовних треків, вони майже готові. Хочемо поекспериментувати з мовою.
– Вам не стрьомно, що виступ на Sziget стане вашим піком?
Женя: Та нє. У нас попереду ще дуже багато роботи.
Ми молоді й не викупаємо, як просувати себе. Але ми розуміємо, що Sziget — це початок. Ми раді, що зіграємо там. Той факт, що ми, люті ноунейми, змогли перемогти у відборі відомі гурти, — ось це для нас більш цінно.
– Навіщо ви займаєтеся музикою?
Діма: Ми кайфуємо від самого процесу.
Женя: Ми любимо, коли на репетиціях вдається знайти саме той звук. Дуже любимо виступати. Нас драйвлять звичайні речі, пов’язані з музикою, гроші зараз не настільки важливі.
Ми хочемо до**ашити до того моменту, коли зможемо займатися музикою кожного дня і заробляти цим на життя. Зараз у нас навіть немає можливості репетирувати кожен день. Наш гітарист Іван закінчує навчання у Вінниці. Кожної п’ятниці він приїжджає до Києва, і ми граємо три дні.
– Що має статися, щоб ви могли займатися музикою кожен день?
Женя: Не вистачає усвідомлення, що ми можем заробляти цим. Щоб не думати, що от, я буду голодний або мене з хати попруть.
– Як зараз ви забезпечуєте життя The Unsleeping?
Женя: Кожен десь працює для себе. Наш менеджер Даня нам дуже допомагає фінансово. Він закриває всі питання по репетиціях і запису, покриває «мінусні» концерти. А взагалі ми думаємо зробити власну двіжуху. У нас є хлопці по відеопродакшену, знайомі музиканти.
– Як вас сприймають у тусовці?
Женя: Після закінчення конкурсу нам написала Оля Чернишова (вокалістка [O]) і привітала з перемогою. На нашому сольнику в Києві тусувалися Юля Юріна (YUKO), Женя Галич (O.Torvald) і Андрій Хливнюк («Бумбокс»). Після концерту вони підійшли, подякували, підтримали. На виступі Lucas Bird зустрів хлопців з Jonathan Livingston. Вони теж респектнули. Це приємно.
А от Fontaliza нас, здається, недолюблює. Якось ми хавали форнетті на зупинці на Берестейській, і повз нас пройшов фронтмен Fontaliza. Я йому помахав, він подивися на нас, зупинився, розвернувся і пішов в інший бік. Мені здається, вони думають, що ми накрутили голоси. Мама дівчини фронтмена писала це в коментарях у пості відбору.
– Це було важливе для вас літо. З якою піснею воно буде у вас асоціюватися?
Діма: Я багато слухав останній альбом Mac Miller. Трек Come Back To Earth — топ. Шкода, що він помер.
Женя: У мене дві. Enter Shikari — The Jester та IDLES — Never Fight A Men With A Perm.
* * *
«На ниві альтернативного року з корінням у нульових вкрай складно вигадати щось оригінальне та цікаве. Особливо англійською, – ідеться в рецензії під назвою «Можливо, найкращий реліз цього року» на сайті Liroom. – У світовій музичній індустрії цю нішу займають групи або з довгим родоводом (на кшталт Muse), або з потужним продакшном і стадіонним розмахом (на зразок Twenty One Pilots). Група з Умані The Unsleeping примудрилася випустити дебютний міні-альбом, який із першого прослуховування хочеться заносити до топ альбомів року».
рекламаЦікаві новини звідусіль
