Кравець: «Поля битв» генерала Герберта Макмастера

Назва цієї книжки – практично універсальна водночас для багатьох країн: «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу». Так міг би назвати свою книгу британець після нахабного отруєння російським «Новачком» родини у тихому містечку Солсбері. Так міг назвати твір і поляк, що втратив відчуття безпеки під враженням загибелі президента й усього уряду своєї держави у дивній авіакатастрофі під Смоленськом, чи нідерландець, малайзієць або австралієць – після абсолютно неприховано збитого пасажирського «Боїнга» рейсу МН17. Не бачивши обкладинки книги, більшість українців і симпатиків нашої країни за кордоном взагалі сприйняли б назву як анонс розповіді про поля битв в Україні, боротьба якої — то захист майбутнього усього вільного світу…

Але на обкладинці – автор в американському генеральському мундирі, Герберт Макмастер, – воїн, філософ, історик і державний діяч, який 13 місяців був радником президента США з питань нацбезпеки. Книжка жодним чином не обмежується географічно: вона про цілий світ, який нині «перебуває у зоні турбулентності». Оповідь про російську підступність у відношенні до України та Європи і примітивне розуміння Кремлем виключно мови сили. Про недооцінені амбіції Китаю та Ірану щодо впливу в інших регіонах і на світовій арені. Про перспективи великого протистояння, яке розпочалося не вчора і завершиться, на жаль, не завтра – протистояння, в епіцентрі якого нині опинилася Україна…

«Після закінчення Холодної війни Америка та інші вільні й відкриті суспільства забули, що треба боротися за збереження свободи, безпеки та процвітання. США й інші країни свободи були впевнені в собі — і то надміру. Самовпевненість породила самозаспокоєння. Я став безпосереднім свідком зростання цієї самовпевненості. Після Холодної війни світ став однополярним. Коли розпався Радянський Союз, у Росії панував безлад. Економічне диво в Китаї тільки зароджувалося…» — пише Макмастер, називаючи статус США як єдиної наддержави на цьому фоні заохоченням самозаспокоєння і «американського нарцисизму».  І констатує нинішні наслідки того надмірного оптимізму: «…конкуренція великих держав повернулась і прагнула крові, що показали анексія Криму з боку Росії, її вторгнення в Україну, втручання в Сирії, тривала кампанія політичних диверсій проти Сполучених Штатів і Заходу. І коли Народно-визвольна армія (Китаю – А.К.) прискорила будівництво островів у Південно-Китайському морі, посилила контроль над населенням власної країни й розширила дипломатичні, економічні та військові впливи своєї держави на міжнародному рівні, стало зрозуміло, що Китай за правління Сі Цзіньпіна більше не приховує своїх можливостей і не тягне часу…»

Разом із тим, у подіях сьогодення автор знаходить і позитив: «Очільники Кремля спостерігали за добре поставленою хореографією військового параду на "День Перемоги" 9 травня 2022 року, тим часом як погано керована, недонавчена і недисциплінована російська армія зазнавала поразок в Україні. Тим часом китайська компартія з подвійним запалом продовжувала саморуйнівну політику "нульового Covid". У такі часи ми зрештою маємо усвідомити, що авторитарні режими мають вигляд сильніших, ніж є насправді. Авторитарні режими хисткі. Демократичні ж — стійкі. Отже, люди в Україні, Сполучених Штатах та в усьому вільному світі мають зберігати віру в себе, бо їхній голос має значення».

Макмастер чудово знає світову історію, орієнтується в подіях минулого, аналізує сказане і зроблене іншими. Як пророчу, згадує фразу, сказану 1993 року директором ЦРУ, адміралом Джеймсом Вулсі: «Так, ми вбили дракона, але зараз живемо в джунглях з неймовірним розмаїттям отруйних змій».

«Страх, гонор та амбіції» — ось три основні складові, які, на думку автора книги, нині рухають путіним в його агресії проти України. Макмастер згадує популярний в росії анекдот про мужичка-невдаху, якому заздрісно, що в нього одна корова, а в сусіда дві. І коли чарівник запитує у нього, чим може допомогти, заздрісний мужик просить, щоб у сусіда здохла корова…

«Страх, гонор та амбіції: як Путін намагається зарізати корову західного сусіда», – названо розділ, повністю присвячений сучасній росії. «Замість того щоб відновити панівні позиції Росії через її розбудову, Путін прагне занапастити інших, послабити держави-суперниці та зруйнувати союзи, які створюють для цих держав стратегічні переваги», — пише Макмастер.

Він повністю враховує усі реалії сучасної «гібридної» війни, яку вже давно веде росія з її ницими ударами не лише по військових, а й по суто цивільних цілях: «Коли Росія в грудні 2015 року атакувала українську енергосистему, її застарілість, по суті, виявилася перевагою, адже це дало змогу відновити електропостачання менш ніж за шість годин за допомогою аналогового резервного копіювання. Досконалі, базовані на новітніх технологіях системи можуть бути уразливими до катастрофічних збоїв. Треба, щоб у сферах комунікацій, енергетики, транспорту та фінансової інфраструктури стійкість стала критичним параметром проєктування».

Генералова книжка — не лише для військових і політиків. У ній знайдуть  частину відповідей для себе й ті, хто фіксує сучасну історію для майбутніх підручників, і ті, хто досі вважає себе «суто мирними обивателями», які волею часу й долі опинилися в гущі далеко не мирних сучасних подій.

По-військовому просто автор пояснює читачам свій задум: «Серед головних ідей цієї книжки — те, що стратегічний нарцисизм і пов’язана з ним тенденція штучно розділяти взаємопов’язані проблеми спонукають ухвалювати в складних ситуаціях короткострокові, спрощені рішення». І ще: «…важливість історії для розуміння та подолання сучасних викликів є наскрізною ідеєю цієї книжки».

«Поля битв. Боротьба за захист вільного світу» залишає враження цілковитої довіри до думки автора, який ще під час «Бурі в пустелі» у віці 28 років прославився перемогою дев’яти американських танків над кількома десятками радянських танків диктатора Хусейна. Якщо в цій книзі щось і захотілося б змінити – то це… згадане мною на початку фото на обкладинці. Бо варто було б зробити акцент не на орденах генерала Макмастера, а на зморшках на його чолі – схожих на порожні траншеї минулих війн, після яких він сподівався, що ті траншеї не доведеться займати майбутнім поколінням…

Макмастер наголошує: «Як зауважив історик Закарі Шор, “найбільше джерело національної сили — освічене населення”. Сподіваюся, ця книжка зробить внесок у зміцнення нашої та інших держав вільного світу. Робота над нею багато чого навчила і мене самого. Вважатиму, що книжка була варта зусиль, якщо вона надихне на жваву, вдумливу та цивілізовану дискусію про те, як краще захистити вільний світ і зберегти мирне майбутнє, сповнене можливостей для майбутніх поколінь».

Андрій Кравець, журналіст, історик

*Допис із censor.net