Коцуконь: Робіть усе можливе, щоб Герої не вмирали

1 серпня минулого року назавжди стало для мене днем, коли життя розділилося на до і після остаточно… Чому остаточно? Тому що після того, як нас сповістили, що Саня загинув 22 березня, ми не вірили, що це правда, розумом так, а душа відмовлялася це сприймати! Ну хіба ж таке може бути? Невже це правда? Це не могло трапитися з нами! Мабуть, це спрацювала так захисна реакція організму та нервової системи, бо надією насправді можна жити! До останнього моменту ми сподіваємося на диво.

Всі наші сподівання розбилися об страшні реалії цього дня в Києві, в морзі однієї з лікарень міста…

Немає нічого жахливішого, аніж розуміння того, що в одному з рефрижераторів, які стоять на території лікарні, в одному з чорних пластикових пакетів лежить твоя дитина, твоя кровиночка, твоє серце, твоє життя, і він вже не має звичайного імені, як всі, тепер він - тіло під номером 355!

Ці слова закарбувалися в памʼяті до кінця нашого життя!

В очікуванні, коли нам дістануть з рефрижератора з-поміж інших тіл, десятків чиїхось рідних людей, на опізнання нашого янгола, мені здавалося, що небо опустилося і тисне на мене…

Коли цей момент настав і прийшов час йти на опізнання, мене молодший син зупинив, не дозволив підійти, сказав, що Саня це йому б не пробачив, він пожалів мене, як це завжди робив його брат, пішов сам, і завдяки цьому в моїй памʼяті Саня залишився назавжди усміхненим красенем!

Поки його не було, я думала, що вирву все волосся на собі, я руками стискала землю з асфальтом на доріжці поруч з моргом!

Коли молодший син підійшов і сказав, що це правда, це наш янгол, я ще довго плакала і кричала - не вірю!

Ми їхали додому мовчки… В голові лунали крики рідних, які були з нами цього самого дня на опізнанні, трупний запах, який, здавалося, ще багато днів було чутно, нагадував про це найстрашніше місце в світі, де розбиваються всі сподівання і надії…

Наступним випробуванням і одним із найстрашніших було пережити той момент, коли твою дитину занесуть на подвірʼя рідної домівки в труні!

А до всього цього ще потрібно було багато чого підготувати, купити вишиті рушники та бутоньєрку, замовити весільний коровай - і вони не на свято, про яке я мріяла, я вже уявляла, як буду танцювати на його весіллі з ним повільний танець і милуватися ними з нареченою, а не його поховання!

Вже більше року в мені вирує ненависть упереміш з огидою!

Я не змирюся ніколи з цією втратою!

Хочу сказати всім, що ГЕРОЇ ВМИРАЮТЬ!

Вмирають щодня, щохвилини за всіх нас!

Вмирають в муках і з болем, який вони відчувають до останнього свого подиху!

Замість того, щоб писати «Герої не вмирають!», робіть все можливе і неможливе, щоб цього не ставалося з ними, підтримуйте збори, допомагайте кожному пораненому швидше реабілітуватися, поділіться з ними своїм теплом, будьте людьми, які живуть в реаліях, бо дехто думає, що якщо у нього все добре сьогодні і його не торкнуло, то так і буде далі, а насправді кожен день у кожного з нас може бути останнім!

Проклинати ворога не хочу, писати, що не пробачу, не буду - це безглуздо, їм наші образи байдужі!

Я просто побажаю, щоб кожна російська мати відчувала до останнього свого дня життя той трупний запах, щоб вона не мала можливості обійняти свою дитину востаннє, щоб присмак крові весь час був в них в горлі, а в голові цілодобово лунали крики та плачі всіх українських матерів, дружин та сестер, всіх нещадно та підступно ними вбитих!

Самі вбивці, виродки щоб помирали в пекельних муках повільно і довго!

Через декілька днів ми тебе зустрінемо, і ти повернешся на щиті як полеглий в бою воїн!

P.S. Це я написала, щоб розповісти реалії, з якими зустрічаються зараз тисячі родин загиблих воїнів, і моя розповідь стримана, бо насправді все значно страшніше! Багато матерів не знають, де тіло їхньої дитини, багато людей чекають рідних з полону, і це дійсно є пекло на землі, бо те, що вони відчувають, не передати ніякими словами!

Я не сильна! Я просто мати, яка виконує обіцянку своєму полеглому сину! Я мушу жити! Жити за двох, бо за це заплачено занадто дорого!

Оксана Коцуконь, черкащанка, мати загиблого захисника

*Допис із фейсбуку