Написав новину про шевченківські дні в Каневі. І згадав, як одного разу я там так зганьбився, що навіть затьмарив Януковича.
Було це в березні 2010 року. Щойно обраний президент Янукович приїхав вручити лауреатам Шевченківські премії. Із Черкас прибув повен автобус журналістів. Я виходив останнім, ступив на лід, який виявився жижею, послизнувся і впав. Уся права штанина вмить стала мокрою.
— Боже, що робити? — думаю. — Залишитися в автобусі, нічого не написати й отримати на горіхи від редактора? Чи піти на Чернечу гору з мокрою штаниною?
Страх перед начальством бере гору, і я рушаю разом з усіма. Найменше на мене звертають увагу працівники СБУ. Швидка перевірка на металодетекторі, і можна йти далі.
На горі повно народу. Стоять півколом. За задумом, люди мали дивитися в той бік, звідки повинен з'явитися Янукович. Однак усі вирячилися на мої штани. Від сорому хотілося провалитися крізь землю! Ніби на зло, президент затримувався.
Прибуттю кортежу я зрадів найбільше. Публіка забула про мене й переключилася на Януковича. Остаточно розслабився, коли донецька делегація вирішила оглянути приміщення музею. Поки всі ганяли за президентом, я сушився біля батареї. Коли вийшов із музею, вже нічим не відрізнявся від решти присутніх.
Насамкінець мені телефонує Наталя Писарева, яка сама родом із Канева.
- Ти там мордою в грязь не вдарив? - питає.
- Мордою ні! - відповідаю впевнено.
Юрій Стригун, журналіст
*допис з "Фейсбуку"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису