Директор наукової бібліотеки ЧНУ дослідив біографію відомої землячки

Директор наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Григорій Голиш дослідив творчий шлях зірки театру й кіно Наталки Ужвій, якій 8 вересня виповнилося 125 років від дня народження.

Актриса зіграла понад 230 ролей, чотири рази була відзначена державними преміями та званням Героя праці.

Свій творчий шлях вона розпочала саме на золотоніській сцені.

На початку минулого століття саме Золотоноша стала провідним центром театрального життя Шевченкового краю, де ще від 1897 року працював аматорський театральний колектив, а в 1910 році у місті взяв прописку один із найперших в Центральній Україні стаціонарний театр на 500 місць. Його сцену поряд з місцевими театралами уподобали й корифеї, зокрема трупа Панаса Саксаганського, а також відомі артисти Марія Заньковецька і Борис Романицький. Бував у Золотоноші з пісенними гастролями й великий Кобзар української музики Микола Лисенко.

Родина Ужвіїв із Волині до Золотоноші переїхала у часи Першої світової війни. Молода вчителька Наталка Ужвій навчала дітей спочатку в селі Михайлівці (Драбівщина), а згодом – у Золотоноші (міська чоловіча гімназія). Саме тоді відчула владний поклик високого мистецтва і стала відвідувати заняття місцевого театрального об’єднання. Дебютувала на золотоніській сцені Наталія Михайлівна влітку 1916 року у ролі квартирантки (п’єса Габріели Запольської «Мораль пані Дульської»). Упродовж неповних 6 років Наталка Ужвій зіграла у Золотоноші понад 70 ролей. Особливо яскраво були виписані її майстерною грою образи Олени й Одарки («Глитай, або ж павук» і «Дай серцю волю»), Марусі Богуславки й Марусі Чурай («Маруся Богуславка», «Ой, не ходи, Грицю» Миколи Старицького. Харитини, Уляни, Софії («Наймичка», «Бурлака», «Безталанна» Івана Карпенка-Карого).

Попри те, що рідні не схвалювали її захоплення, Наталія була віддана аматорському театру: допізна пропадала на репетиціях, брала участь в оформленні декорацій, шила сценічний одяг. Саме в Золотоноші майбутня зірка побралася з очільником місцевої театральної спілки Григорієм Дробницьким, утім їхнє спільне життя не склалося і невдовзі подружжя розлучилося.

А згодом збулася мрія Наталії Михайлівни стати професійною актрисою. Грудневого ранку 1921 року вона вирушила до Києва із документом про те, що Золотоніський повітвідділ освіти нап¬равляє її на курси режисерів драмгуртків. Відрядження ствердив своїм підписом повітовий комісар народної освіти Іван Мойся (в майбутньому знаменитий український прозаїк Іван Ле). У Києві уродженець Золотоніщини (с. Щербинівка) поет і перекладач Микола Терещенко познайомив свою талановиту землячку із керівництвом столичного драмтеатру імені Шевченка. Знаменитий театральний корифей Іван Мар’яненко після акторських проб благословив Наталку Ужвій на професійну сцену і взявся навчати її виконавській майстерності.

Навіть сягнувши вершин визнання, народна артистка ніколи не забувала про те, що стартовим майданом її високого акторського злету стала театральна сцена із маленької Золотоноші. Наталія Михайлівна постійно адресувала золотонісцям теплі, сповнені вдячності листи, і ось фрагмент одного з цих одкровень: «Я з вдячністю згадую свою участь в аматорському драмгуртку. Адже завдяки серйозним заняттям у ньому полюбила театр, прийшла підготовленою працювати на професійну сцену».

Ім’я мистецької знаменитості носить одна із вулиць Золотоноші. А приміщення міського будинку культури (того самого аматорського театру) прикрашає меморіальна дошка Наталії Ужвій.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені М. Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ