Відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» в м.Черкаси має нагоду розповісти про Олексія Григоровича Слюсаря (1923 – 2014).
«ТЛУ» в Черкасах знає Олексія Григоровича як активного учасника двох проектів, що виконувало Відділення за підтримки Німецького Федерального Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», - зазначила Виконавчий директор Відділення Тетяна Бугеря.
Автопортрет Слюсаря
На зустрічах з молоддю, людьми старшого покоління, на виставках в обласному художньому та краєзнавчому музеях він розповідав про роки Другої світової війни. Художні роботи О. Слюсаря, як учасника проекту в Черкасах, були представлені на «Пересувній виставці творчих робіт людей, які постраждали від нацизму та тоталітаризму в п’яти містах України».
Відділення мало змогу записати спогади Олексія Григоровича, дізнатись про його життя. Він народився 24 лютого 1923 року в селі Богодухівка Чорнобаївського району, на той час Київської губернії. Пішов на фронт добровольцем у вересні 1941 року. В армію забирали хлопців 1922 року народження. Він не зміг залишитись вдома, з друзями пішов на фронт. Під Оржицею Полтавської області потрапив в оточення. Солдат брали у полон. Добровольці були в цивільному одязі, німці молодь відпустили, тому Олексій Григорович повернувся додому.
У 1942 році почали забирати молодь до Німеччини. Хотів сховатись, був в Миргороді у родичів, але за наказом всіх немісцевих уганяли на примусові роботи. 1942 року насильно вивезений до Німеччини. Тиждень везли в товарних вагонах. Вивантажили, бауери вибирали людей, як товар. Так потрапив на лісопильну фабрику міста Ленц в Австрії, що у 20 км від містечка Гусверг. Тяжко працював на лісозаготівлі в Гусвельських горах в Альпах. З собою Олексій Григорович взяв олівці, альбом, робив замальовки, бо до війни вступав в художнє училище в Одесі. Сокирою обрабував гілля. Було важко. Жили у бараці. Одягу було достатньо, їжі не вистачало. Дуже сумував за домом.
Познайомився з полоненими французами. Один з них – Єміль закінчив Французьку художню академію. Французам Червоний Хрест надсилав продукти, вони ділилися картоплею, шоколадом.
Німці милувалися горами, казали: «Яка краса, я дуже люблю гори». Олексій Григорович казав, що відчував себе як задавлений, в степу ж виріс. Про те, що війна закінчилась, сказали самі німці, які охороняли. Французи були задоволені, звали до себе поїхати до Франції, вчитись малювати. Але дуже додому хотілось. У травні 1945 року німці вивезли на станцію, потяг привіз до Одеси. В Одесі Слюсар пішов в армію. Потрапив до 107 окремого стрілецького батальйону на Пирогівській 6/9. Додому прийшов в квітні 1947 року.
Фото австрійські остарбайтери
В Черкасах працював у художній майстерні, художньому фонді. Не уявляв свого життя без олівця і фарб. За своє життя написав більше тисячі картин, на більшості з яких зображений Дніпро. Олексій Григорович розказував, що його картини є в Японії, Австралії, Німеччині, Норвегії та інших країнах світу. Найбільші поціновувачі творчості – емігранти. Олексій Григорович 500 своїх картин подарував державі.
У січні – лютому цього року у відділі мистецтв Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Василя Симоненка відбулась виставка картин Олексія Слюсаря, які були надані для експонування Черкаським обласним художнім музеєм. Також у соцмережах повідомили, що художня робота Слюсаря О.Г. на шевченківську тематику поповнила колекцію мистецької шевченкіани у музею «Кобзаря» Тараса Шевченка.
Пам’ятаємо наших земляків, які понад усе любили свій рідний край!
Фото з архіву Відділення.
реклама
