Новий рік – це для багатьох новий відлік, нові надії і сподівання. Але не сподіваннями єдиними. Для поступу у всіх сенсах треба щось робити й самому, бути освіченим, працювати для себе й допомагати ближнім. Про допомогу ближнім та про освіту хотілося б розповісти у цьому шостому нарисі про Америку, що стане завершальним з циклу USA Тревел.
Нагадаємо, що наприкінці минулого – 2018 року – група черкаських журналістів побувала в США, зокрема, у Вашингтоні та містечку Елко штату Невада. Поїздка відбулася завдяки програмі обмінів «Відкритий світ» за сприяння Ротарі спільноти. У містечку Елко журналістів приймали саме представники місцевого «Ротарі клубу» різної вікової категорії. Тож автору цих рядків вдалося подивитися на американське дозвілля вже дорослих, цілком самодостатніх людей.
750 кілометрів заради вакцинації дітей
У казино «Gold Dust» знаходимо затишний невеликий зал і найперше замовляємо сніданок. На вибір тут і картопля, і яєчня, і м’ясо. Поряд соуси на будь-який смак. А на завершення кава та чай. Не всі делегати програми замовляють каву, вже навчені попереднім досвідом. Кава підвищує тиск, а не у всіх добре з тиском і так через високогір’я та значну нижчу незвичну нам, українцям, вологість.
Огляд діяльності «Ротарі-Інтернешнл» та Фундації Ротарі загалом дає розуміння того, що люди тут дійсно об’єднані певною ідеєю. Як би для нас це не звучало дивно, але ротарійці кажуть, що «хочуть творити добро в світі». Це не пусті слова. Колись Хелен пропрацювала в структурі на зразок нашого МВС 40 років, її сферою відповідальності був догляд за громадськими землями. Вона також любить ходити пішки.
Тепер Хелен і Майкл Хенкенси у Ротарі русі, і за 35 днів подолали пішки 750 кілометрів – від Франції до Іспанії, збираючи пожертви для боротьби з поліомієлітом. Звісно, йдучи, вони тримали зв'язок з іншими представниками «Ротарі клубу», зупинялися для зустрічей з однодумцями. Результатом подоланого маршруту стало придбання 90 тисяч вакцин для дітей з усього світу.
– Ми з чоловіком подумали, що це буде цікаво і потрібно. Зокрема, вакцинацією забезпечили дітей в африканській Гані, – каже американка Хелен, і я проводжу паралелі з нашими пенсіонерами, дехто з них займається геть іншими акціями, наприклад, їде з одного кінця міста в інший до «Делікату», щоб купити для себе акційне молоко за знижкою…
Інші акції ротарійців – облаштування лавочок на стадіоні в їхньому містечку, закупівля наборів для небезпечних відходів, організація для підлітків клубів з лідерства, надання грантів та реалізація стипендійних програм в освіті, медицині, підтримка дівочої школи в Індії, програма «питна вода» в Тайланді.
– І ми, звісно, думаємо над тим, щоб акція не була просто заради акції. Ми думаємо про наслідки. Так, якщо ми облаштовуємо криницю в Африці, то думаємо про те, хто лагодитиме помпу у разі поломки, шукаємо відповідальних за це, – пояснює Хелен.
Американець бізнесмен Педро, в якого, власне, пощастило жити мені, – також ротарієць. Але він має фірму і не може зараз, як пенсіонерка Хелен, витрачати досить багато часу на «Ротарі Клуб». Та Педро у вільний вечір бере мене з собою на благодійну акцію, де я маю змогу пересвідчитися, що благодійництво – це не щось таке, про що думають лише американські пенсіонери. У спортзалі місцевої школи стоять столи й облаштована сцена. Там зібралися люди різного віку, прийшли й родинами.
Тут гомонять між собою давні друзі, повільно рухаючись чергою вздовж стіни і розглядаючи речі, що розкладені на столиках. А це і дитячі вироби, і картини, і косметика якихось фірм, і фотографії місцевих фотохудожників, і домашні вина, і такий лот як можливість купити урок від майстра-фотографа тощо. Біля кожного лоту – аркуш паперу, і ви можете поставити ціну, вищу за ту, яку написав ваш попередник. Потім усі присутні посідають за столи, зможуть придбати їжі, а ведучий буде оголошувати ціни за лоти, й аукціон перейде до іншого етапу торгів – вже усного з підняттям рук і вигуками.
Після розпродажу – співи, а хлопці кучкуватимуться під стіною, де кидатимуть в лунку, встановлену аж біля протилежної стіни, мішечки з кукурудзою і зароблятимуть бали. Гра нова для мене, і це дуже дивує місцевих.
Та не всі тут, в Америці, аж такі правильні, облиште. Для тих, кому це все нецікаво, є справжні бари і ресторани. Так, уже наступного дня ми з Педро потрапляємо до одного з найстаріших барів, де одружувалися батьки американця. Тут я пригадую фільми Квентіна Тарантіно. На стінах у барі безліч сувенірів, а люди вітаються так, наче бачилися востаннє рік тому. Хоч на початку моєї участі в програмі нас інформували, що не варто говорити з людьми про політику, бо це їх особисте, і не кожен американець може сприйняти це нормально, та все ж місцеві самі говорять зі мною про це. До слова, багато чули про агресію Росії щодо України і підтримують українців в їхньому відстоюванні своєї незалежності. Далі розмова не йде, бо розповідати їм про нюанси нашої політичної кухні з моїм знанням англійської мови важко. Самі ж американці в цьому плані простіші. У них є республіканці і демократи. Все інше – це вже деталі. Загалом розмова з політики переходить на просту розповідь про країну загалом. Просто на мобільному пристрої через Гугл один з американців одразу дивиться на карту нашої країни і відзначає багато зелених зон. Так, у нас справді зелена країна, що для більш посушливого штату Невада дивно.
Коледж і монітори замість учнів
Екскурсія коледжем «Great Basin» вражає хоча б тим, що територія його співмірна з декількома навчальними закладами Черкас. Та й упорядкування варте уваги. Система каналів, дерев та навіть башта, збудована батьком Педро, який також був будівельником, викликає замилування. Пригадується один із наших вищих навчальних закладів Черкас, де ще у 2016 році я бачив жіночок, які випасали на території кізочок… В Елко на території навчального закладу нікого, крім людей, помічено не було.
Керівник коледжу мимоволі привертає увагу своєю зовнішністю. Хто б не намагався зробити людей всіх однаковими, та генотип на певній території формує певний набір зовнішніх ознак. Тож, приїхавши в іншу країну, бачимо якусь схожість американців між собою, а от директор коледжу Геленс Джойс більше за інших схожа на нас. Українка? Ні, але таки родом з Європи – з Литви, яка нам не чужа з історичного погляду.
Геленс розповідає, що їхній коледж готує насамперед робітників для гірничої справи. І тут варто зауважити, що певні відмінності між нашими реаліями є. Адже далеко не всі в США мають вищу освіту, та й коштує освіта недешево. Загалом у країні панують більше капіталістичні порядки і, наприклад, декретна відпустка допускається, але… Увага! Якщо ви можете собі її дозволити. Тож тут йдуть в декрет на 6 тижнів. Далі вже дивіться самі… Те ж і з освітою. Типова ситуація, коли після школи юнак чи дівчина можуть піти в ресторан офіціантом, попрацювати рік і подумати, а чого, власне, їм треба? От тоді молода людина й побачить, що, скажімо, у гірничій справі, що досить близька для містечка Елко, непогано платять. Тоді людина дозріває до того, щоб вступати в той-таки коледж. І починається навчання.
Трохи статистики для зацікавлених. Зараз коледж обслуговує 200 тисяч квадратних кілометрів. Є академічна і технічна школи, є 4-річні бакалаврські програми з певних спеціальностей. Усього в регіоні налічується 3500 студентів, у цьому ж коледжі в Елко навчається 1100 осіб. Працює в закладі 110 викладачів. Один цикл навчання коштує 300 доларів. А за семестр треба прослухати 3 цикли. Студенти самі формують собі освітні програми, а для здешевлення навчання можуть шукати гранти, фонди чи брати малопроцентні позики. Дорого, як на наші реалії, коштують підручники, тож доводилося навіть чути про чорний ринок перепробуваних книг.
Незмінний чобіт - символ містечка Елко
Кожен корпус названий іменем того чи іншого професора.
Зараз в коледжі близько 50% молоді і стільки ж осіб старшого віку. І це ламає наші стереотипи, адже в українських технікумах і коледжах практично одна молодь.
Директор показує навчальні зали. Всюди чисто, акуратно, все як слід облаштоване і технічно оснащене.
– Студентів зараз небагато, та й ті що є, це не всі. Он монітори, де можуть паралельно дистанційно слухати лекції інші студенти. Отже, у нас приблизно в чотири рази більше студентів, ніж реально ви можете побачити. Просто їм не слід витрачатися і їхати до нас. Можна ж слухати лекцію онлайн. Так само в нас мало паперової роботи, все робиться на комп’ютері, і викладач бачить обсяг виконаних завдань, – каже директор коледжу. – Загалом ми – лідери в штаті Невада, а може, й у США за дистанційним навчанням. 61% навчальних предметів та циклів – це дистанційне навчання.
Найбільше привертає увагу медична частина, де готують майбутніх медиків. Тут манекени і дихають, і кровоточать, тут за склом викладач може запрограмувати манекен за певним сценарієм, наприклад, ускладнити манекену-жінці пологи, і майбутній медик повинен одразу реагувати на зміни в стані здоров’я жінки та «рятувати» її і дитину, що «народжується».
У вільний від навчання час студенти технічних напрямків заради розваги склали тут авто на сонячній батареї. Щоправда, чи їздить воно, ми не бачили, але віримо, що таки їздить, бо всі студенти занурені в повну реальність, і якщо ремонтують автомобілі, то ці автомобілі дійсно потім використовуються у видобувній галузі.
У попередніх нарисах з Америки я вже порівнював містечко Елко за масштабами з нашою Шполою. Проте за прогресом, ментальною складовою, рівнем організованості і самосвідомості суспільства, економічним наповненням, зрештою, порівнювати ці містечка не варто. Це просто неможливо. Увечері ми йдемо до мексиканського ресторану (мексиканської кухні, як і культури загалом, тут вистачає через велику кількість заробітчан з Мексики, що працюють, зокрема, й на шахтах). У мексиканському закладі знайомимося з другом Педро – він пілот. Працює тут-таки, в Елко, яке має свій аеропорт. Про досі не відроджений (попри обіцянки нашої влади ще з 2010 року…) черкаський аеропорт я їм намагаюся не розповідати. Освітня, промислова та інші складові життя містечка, попри, безперечно, краще економічне підґрунтя, все-таки опираються на значну підтримку громадськості. І це відчувається у всьому. Бізнес тут не піде з краю просто так, покинувши розкопані шахти на плечі місцевої громади, освітяни тут запевняють, що люблять свій коледж, як ті ж ковбої люблять свої ранчо (читай ТУТ). Традиції у освіті, у роботі, у взаємостосунках тут збережені здавна. Я привіз додому монету 1966, яка досі ходить в Америці (ходила, поки я не забрав додому). Тобто уявіть, з якого часу в них вже працювала ця система?
А яка найстаріша гривня лежить у вас?
Автор: Назарій ВІВЧАРИК, журналіст
реклама
Коментарі
НІ! ПОЇДУ ДО ЕМІРАТІВ І БУДУ ТАМ МУСУЛЬМАНАМ ПРИСЛУЖУВАТИ, БО ТУТ ЗА 42 РОКИ ПРАЦІ ПРАКТИЧНО ЗЛИДАР, ТА ЩЕ ЛІКАРІ ТА ВЕТЕРИНАРИ НА МОЗОК КАПАЮТЬ.....
Їдь туди, ченчик - буде 25 000 001 свиня.
То коли там у вас про Маньківку буде?
Стрічка RSS коментарів цього запису