Середня освіта на Черкащині має переважно «жіноче обличчя». Особливо це помітно на рівні початкових класів. За даними управління освіти і науки Черкаської ОДА сьогодні у закладах загальної середньої освіти Черкащини працюють 4 вчителі початкових класів – по 1 в Баштечківській, Дмитрушківській, Ротмістрівській та Смілянській територіальних громадах. Також є 1 вчитель, який викладає англійську мову в 1-4 класах (Жашківська ТГ).
Що є причиною такої ситуації?
Учителька української мови і літератури, заступниця директора колегіуму «Берегиня» з навчально-виховної роботи Валентина Москалець каже, що це – комплексна проблема й економічний аспект відіграє вагому роль, і зауважує:
– Я хотіла б, щоб була однакова кількість чоловіків і жінок. Вони доповнювали б одне одного. І ця гармонія, я переконана, позитивно впливала б на освітній процес.
Іван Кролик працює вчителем початкових класів Смілянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №12. Має 33 роки педагогічного стажу і сам не уявляє себе в іншій сфері. Каже, виховав уже більше 300 учнів; свого часу учив і власного сина. Нечисельність колег-чоловіків пояснює теж частково і економічною ситуацією, коли чоловіки більше шукають грошовитіших професій.
– Сам я родом з села Цвітне. Це на межі Черкаської і Кіровоградської областей. Колись село славилося гончарством. І навіть ходила така поговірка, що будь-яка дівка вийде заміж за хлопця, у якого в глині штани. Адже наші майстри завжди могли заробити, мали достаток. До речі, у мене ніхто в родині не пов'язаний з педагогічною діяльністю. Я закінчив школу, відслужив в армії, а в 1985 році пішов вчитися. Згодом моя дружина отримала направлення на Смілянський завод «Оризон». Відповідно і я втрапив згодом за розподілом у Смілу. Спершу працював у школі-інтернаті, але потім так сталося, що перейшов у школу №12, де і працюю з 1989 року. Скажу, що я втрапив у такий період, коли теж було багато жінок і тоді якось була тенденція до сприяння саме працевлаштуванню педагогів-чоловіків. Це було у 80-х в один період. Пізніше таки вчителів чоловіків стало більше, а потім тенденція знову змінилася, – пригадує Іван Іванович.
Учитель зауважує, що мав колег-чоловіків, але потім вони змінили роботу. Зрештою, він лишився в школі один чоловік – вчитель початкових класів. Робота подобається.
– Помічаю, діти в малому віці більше тягнуться до чоловіків, дослухаються. Особливо, коли я сам був молодшим. Зараз, якщо бути відвертим, вже відчуваю, що дистанція між ними і мною трішки зростає, можливо, через вік, бо я уже старший. Загалом, будь-кому – чоловіку чи жінці - при роботі з дітьми треба терпіння. Це головне. Також має бути креативність у підходах, особливо зараз. Важливо мати з ними контакт, і якщовідчуваєш цей зв'язок – тоді виконувати поставлене завдання – навчати! І потім, коли бачиш результат, то це найбільша насолода, – розповідає Іван Іванович. – Буває, згодом бачу колишніх учнів успішними, заможними, коли знаю, що вони знайшли себе, фахівці у своїх сферах, мені дуже приємно.
У Черкаській області підготовкою фахівців початкової освіти займаються 2 заклади вищої освіти (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького та Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини) та 2 заклади фахової передвищої освіти (Комунальний заклад „Уманський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради“ і Комунальний навчальний заклад фахової передвищої освіти „Корсунь-Шевченківський педагогічний фаховий коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради“).
Наразі у закладах вищої освіти навчаються 15 чоловіків, зокрема в ЧНУ ім. Б. Хмельницького – 6 та в УДПУ ім. П. Тичини – 9.
У закладах фахової передвищої освіти навчається 81 чоловік, із них 41 – у КЗ „Уманський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради“ та 40 – у КНЗ фахової передвищої освіти „Корсунь-Шевченківський педагогічний фаховий коледж ім. Т.Г. Шевченка Черкаської обласної ради“.
Наразі у закладах загальної середньої освіти працює 1794 педагогічних працівників-чоловіків. Із них 174 – на керівних посадах (директор, заступник). Переважно чоловіки викладають фізичну культуру, трудове навчання, фізику, інформатику, історію та математику. Крім того, є 9 практичних психологів, 13 соціальних педагогів, 8 асистентів вчителя, 7 вихователів групи продовженого дня, 8 педагогів-організаторів.
Гендерний баланс потрібен всюди – каже кризова психологиня Вікторія Гуро. Більше того, вона стверджує, що це корисно як для самої людини, що обирає той чи інший фах, так і для оточуючих. І при виборі професії потрібно керуватися, насамперед, бажанням людини працювати в певній сфері, а не її приналежністю до статі.
Власне, саме гендерні стереотипи є ще однією причиною, чому чоловіки у дошкільній і молодшій шкільній освіті майже відсутні.
– Є певні соціальні стереотипи, які поділяють професії на жіночі та чоловічі. І трудове навчання в школах теж мало розподіл за статтю. Але хто сказав, що шиття – це суто жіноча професія, а куховарство чи будівництво будинку – суто чоловіча? Зараз світ змінюється і слід, щоб змінювався світогляд. Було б класно, щоб, зважаючи на розвиток суспільства в цілому в світі, змінювалися погляди. Якщо хлопець відчуватиме, що його «пре» від викладання дітямчи виховання дітей, то чому йому не можна стати вихователем в садку чи вчителем початкових класів? Це класно! І це добре для оточуючих, бо якщо людина без утисків, без якихось упереджень віддано працює, отримує задоволення від своєї роботи, то це відчувається і навколишніми, це збагачує ту сферу, де людина працює, навколо неї формуватиметься психологічно і фізично здоровий простір. А якщо, наприклад, жінці нав’язали навчання в педагогічному університеті, а вона цього не хоче, навіть якщо отримала диплом з відзнакою, то робота з дітьми може викликати у неї супротив. І це відчуватимуть оточуючі. А якщо людина робить те, що їй нав’язано, але не подобається, то вона дратуватиметься. І замість того, щоб вчити дітей пізнавати і любити світ, вона буде навчати їх іншому. Навіть якщо не говоритиме їм цього. А лиш передаватиме це відчуття поведінкою. Тому класно, коли люди обирають професію до душі, і щоб на них не тиснули якісь упередження чи стереотипи, – зауважила Вікторія Гуро.
Наприкінці 2022 року український Уряд схвалив Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року та план із її реалізації.
У Стратегії зазначено, що вітчизняна освіта залишається недостатньо чутливою до проблем гендерної рівності, інклюзивності, попередження та протидії дискримінації за будь-якою ознакою. У суспільстві є гендерна диспропорція, нерівність, сегрегація та стереотипізація, асиметрія викладацького, педагогічного, науково-педагогічного складу. Дані статистики та досліджень засвідчують значну фемінізацію сфери освіти (представленість жінок становить близько 78,3 відсотка), проте кількість жінок і чоловіків відрізняється на різних ланках та рівнях освіти. Станом на 2022 рік серед директорів закладів загальної середньої освіти чоловіків майже 40 відсотків, серед ректорів закладів вищої освіти - 90 відсотків, серед міністрів освіти за роки незалежності України - 83,3 відсотка.
Отже питання залучення чоловіків до праці у закладах освіти актуалізоване державою, тому сподіваємось на позивні зрушення у досягнення гендерного балансу у цій сфері.
Що це означає для освітян, які працюють у територіальних громадах?
Органам місцевого самоврядування делеговані повноваження реалізовувати політику рівності жінок і чоловіків із часу формування Україною гендерної політики на державному рівні у закладах освіти.
Пріоритетність принципу рівності в контексті євроінтеграції України особливо потужно зазвучала останнім часом. І політика впровадження гендерної рівності має бути наскрізною. Важливо, поміж інших аспектів, щоб освітній процес у закладах освіти надавав можливості для професійного самовизначення без обмеження їх рамками “жіночих/чоловічих” професій для дівчат і хлопців.
Назарій Вівчарик
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Філологиня Вікторія Руденко: «Жінки, розширюючи коло своєї діяльності, розвивають мову»
реклама
Коментарі
Про те й мова, що ти готовий платити будівельнику, що тобі будинок мурує. І не готовий платити вчителю, який навчає твоїх дітей. Ото й усі пріоритети. Тому в школу йдуть викладати ті, хто більше ні до чого не придатний - або ідеалісти, яких там швидко з'їдають. А потім бевзі з дуже серденьою освітою чіпляють на вуха шапочки з фольги від вишок, що поширюють Ковід, вірять казочкам зомбоящика, жаліють копійку лікарям і втричі більше платять знахаркам, і точно знають, що для припинення війни "нада проста пєрєстать стрєлять"...
Стрічка RSS коментарів цього запису