Старший військовий капелан Черкаської єпархії Назарій Засанський став священиком у 2019 році й одразу долучився до служіння як капелан-волонтер у поліції. Тоді закону про капеланів ще не існувало.
– Так само з 2014 року священики їздили на фронт як волонтери: хтось возив гуманітарну допомогу, хтось надавав душпастирську опіку воїнам. А вже під час повномасштабного вторгнення був прийнятий закон, і священики отримали можливість офіційно служити у війську, – пояснює він.
Назарій Засанський пройшов базову військову підготовку: тактичні навчання, домедичну допомогу. Але до рук зброї не брав:
– Капелани — некомбатанти. Тому в нас є помічники капеланів, які мають право носити зброю та можуть захищати священика.
Його підпорядкування безпосереднє — командиру частини.
– Моє завдання — підтримувати бойовий дух особового складу. Це постійне спілкування з людьми: від легких розмов на курилці до серйозних бесід за зачиненими дверима. В навчальному центрі я ще проводжу лекції для новобранців. І це не суха академічна лекція, а діалог. Наприклад, питають: чи є гріхом убивати ворога, який прийшов на нашу землю? Або: де Бог, якщо гинуть діти? І треба відповідати чесно, з точки зору віри.
Фото з ФБ Назарія Засанського
«Не залишати солдата на самоті»
Капеланство важливе для війська не лише як духовна підтримка, а й як стабілізуюча функція, переконані військові.
Ветеран і нинішній учитель Олександр Носенко каже:
– Солдата не можна залишати самого на самоті з думками. Має бути людина — капелан, командир чи психолог — яка допоможе поділити переживання.
Психолог і колишній боєць Володимир Мамалига додає:
– Ще на Кавказі ми бачили: навіть коли не було капеланів, хлопці молилися молитвами, що їм матері писали. Капелан тоді, і зараз, виконує стабілізуючу функцію. Людина могла цілий день воювати, а ввечері йшла до капелана з екзистенційними питаннями.
Він підкреслює: сьогодні інформаційний потік у рази більший, ніж у 1990-х. І якщо цю порожнечу не заповнити вірою, знанням чи державницькою позицією, її легко заповнить ідеологія ворога.
Виклики служби
Митрополит Черкаський і Чигиринський владика Іоан наголошує:
– Наша квотність православної церкви у війську досить велика: 590 посад у ЗСУ, майже 200 у Нацгвардії, до 200 у прикордонній службі. Тобто майже тисяча. Це для нас — одна сьома від усіх священиків. Виконати таку квоту нереально. Це вимагає серйозної підготовки і вибірковості.
Фото: Черкаська єпархія ПЦУ
За його словами, сьогодні видано близько 500 мандатів, але реально на посадах служить лише близько 250 капеланів.
– Ми заповнюємо менше половини виділених квот. Частина священиків не може потрапити на свої місця через військову бюрократію, – каже митрополит.
– Капеланом можна бути тільки з поклику Бога. Моя функція — виявити, чи є цей поклик. А решта — технічне: допомога у здобутті духовної освіти, вивченні літургійної науки, – пояснює владика.
Церква наполягає на введенні обов’язкових помічників для капеланів, за прикладом США.
– Помічник звільняє священика від рутинної паперової роботи, яка сьогодні забирає сили. Капелан має бути живим серед бійців, а не у звітах. До того ж із помічників часто виростають майбутні капелани.
За словами владики Іоана, воїни найчастіше ставлять питання про життя і смерть, добро і зло, віру в Бога.– Мета капелана — заспокоїти людину, щоб вона могла виконувати свій обов’язок. Часто достатньо просто вислухати, навіть без порад, – наголошує владика Іоан.
Чимало священиків здобувають додаткову психологічну освіту, щоб відрізняти духовні проблеми від психологічних.
Коментарі учасників дивіться тут:
Проблеми і загрози
Не всі капелани витримують систему. Є випадки, коли після років служби священики повертали мандати через бюрократичні труднощі.
Митрополит говорить і про небезпечні спроби втручання в таємницю сповіді:
– Деколи командири вимагають, щоб капелани відкривали таємницю сповіді. Але цього робити не можна. Через це бувають конфлікти між командуванням і капеланами.
Служіння «на нулі»
За словами отця Назарія Засанського, роль капелана змінилася з розвитком війни:
– Два роки тому й сьогодні — це абсолютно різні війни. Тепер, коли все кишить дронами, капелан на «нулі» фізично мало що може зробити. Але його місце — там, де бійці виходять із бою. Саме тут він їх приймає, підтримує, лікує душі.
Іноді трапляються дивовижні історії.
– Телефонував мені один боєць. Каже: «Отче Назарію, дякую і прошу пробачення. Я був невіруючим, сидів на останній лавці, ще й жартував над вами. Але коли ми пішли в бій, то побачили, що всі ті принципи, про які ви казали, правдиві. Я був командиром відділення, і всі мої хлопці живі. Тепер я глибоко віруюча людина». Це найбільша нагорода для священика, – пригадує капелан.
Ветеран Анатолій Коваль зазначає: у них у бригаді теж були капелани. Особливо хлопцям подобалося, коли капелан поєднував функцію медика. Зізнається, що навіть атеїсти казали: «З Богом!», коли йшли на завдання.
— Це допомагає морально. Капелану можеш виговоритися. А коли він ще й бойовий медик, то хлопці перед штурмом могли виговоритись. У нас у зоні бойових дій і свята релігійні відзначались. Коли він молився за нас, то відчувалося, що ти не сам. А чому бойовий медик-капелан цінувався? Бо коли хлопці переживали, що загинуть від поранення, то вони розуміли, що за них помоляться, — каже Анатолій. — Тому сподівалися і на везіння, і на лікарську допомогу медика, а в разі серйозного поранення — і на спокій душі через молитву від медика-капелана.
Ветеран Сергій Жуков приймав присягу ще у 2004 році. Потім виконував завдання в складі миротворчого контингенту, і там теж були капелани. Служив ще у 2014 році, потім у 2022 пішов захищати Україну. Каже, що на тих напрямках, де він був, були капелани. І особливо цінними були ті, які перебували разом із хлопцями і знали, що можна питати, а що ні у бійців. Зазначає, що завдяки розмовам з капеланами у підрозділі менше хлопців йшли в СЗЧ...
Капелан у війську є насамперед духовним ресурсом, який допомагає бійцям вистояти у важких обставинах, підтримує їхню віру та внутрішню силу. Він не бере до рук зброю, а своєю присутністю, словом і готовністю вислухати зміцнює моральний стан підрозділу. Попри бюрократичні труднощі й нестачу кадрів, служіння капеланів має величезне значення для воїнів. Воно дає відчуття, що навіть у найтемніші часи вони не залишаються сам на сам зі своїми переживаннями. Саме тому капеланська опіка стає тим чинником, який здатен повертати надію.
ПОВНЕ ВІДЕО
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Disclaimer that has to be used:
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity
Наталія Кобзар, Назарій Вівчарик
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису