Майдан: Дайте людям безпеку і повагу!

– Скільки можна терпіти! Буквально жити не дають, – сказала кореспонденту «Прочерку» черкащанка Тетяна, яка за кілька тижнів уже вдруге приїхала на київський Євромайдан. – Коли працювала бухгалтером – отримувала копійки. Вийшла не пенсію – стало ще гірше. Взялася було випікати пиріжки – так за кілька місяців усілякі контрольні органи так дістали, що довелося закривати справу. Тут, на Майдані, й дихається легше.

Про Майдан уже багато сказано і написано. Площа у центрі столиці справляє враження своєрідної моделі того, як ми, українці, могли б жити, якби головним життєвим принципом нашої еліти було служіння народові, а не власній вигоді. Організованість, порядок, чистота, щирість і безкорисність – ті найкращі риси, які проявляються серед мешканців Євромайдану.

Зі мною, журналістом, в автобусі на Майдан їхали пенсіонерка, охоронець, колишній інженер, безробітний, студент та чоловік, який переганяє подержані машини з Німеччини на продаж в Україні. Що змусило цих, здавалося б, різних людей, відкласти щоденні справи і взятися за «майданування»?

Це тільки здається, що головна причина будь-якого бунту – голод і безгрошів’я. Власне, раніше так і було. Сьогодні ж Майдан зібрав і бідних, і багатих, і робітників, і їхніх працедавців.

Не секрет, їжа, питво, відпочинок – це далеко не все, що потрібне людині для фізичного та душевного комфорту. Американський психолог Абрахам Маслоу увійшов в історію тим, що побудував піраміду потреб людини – від найнеобхіднішого до менш необхідного, але такого, без чого людина не знає спокою, але постійно відчуває стрес і невдоволення.

Фізіологічні потреби – це тільки основа піраміди, фундамент, без якого неможливе саме існування людини. На щастя, нині час голодних бунтів минув. Але наступним щаблем у піраміді Маслоу йде ще одна важлива потреба – у безпеці.

За двадцять два роки незалежності українська влада так і не змогла забезпечити людині задоволення цієї, здавалося б, простої потреби. Хто в цьому сумнівається – нехай зверне увагу на те, що саме в Україні викликає найбільші спалахи громадського невдоволення.

Чорнобильців та «нирочників» на майдани та мітинги виводила небезпека для здоров’я, підприємців – небезпека для їхнього бізнесу, викликана новим Податковим кодексом, учасників врадіївської ходи – небезпека для життя і здоров’я близьких та міліцейське свавілля. Більшість нинішніх активістів Майдану на площу вивів насильницький розгін мирного мітингу, побиття студентів та журналістів...

Зараз влада може ігнорувати Майдан, може влаштовувати йому інформаційні війни, але основної проблеми це не вирішить. Поки люди у власній країні почуватимуться в небезпеці, акції громадського протесту спалахуватимуть ще і ще.

Нинішнім миротворцям – в тому числі й колишнім Президентам – слід не тільки закликати людей до заспокоєння, а принаймні спробувати змусити владу забезпечити умови для цього спокою.

Нардеп-регіонал Володимир Олійник колись із іронією сказав, що дехто почувається на майдані комфортніше, ніж у повсякденному житті. Але насправді так і є! Система безпеки Майдану діє набагато краще, ніж система безпеки держави. З Майдану навіть п’яних негайно виводять геть, не кажучи вже про тих, хто наривається на конфлікти.

Там немає чиновників, які, прикриваючись величезними стосами застарілих нормативних документів, вимагають у вас хабара, щоб закрити очі на невиконання того, що виконати не можна. Там немає міліції, яка в потрібний момент вас не захистить, зате при нагоді створить проблеми через якусь дрібницю. Медики там надають допомогу безкоштовно. Там немає влади, яка закриє найближчу до вас лікарню, щоб зекономити на її утриманні...

На Майдані панує атмосфера єднання та дружби. Особливо це помітно, коли все «населення» площі в один голос виконує Державний Гімн України та молитву «Отче наш».

Між іншим, потреба в єднанні і дружбі – це наступний щабель піраміди Маслоу. На Майдані немає західної України і східної, немає розділення на конфесії, на соціальні прошарки. Всі стоять разом, і всіх єднає спільна мета – оновлення України.

Ще один щабель – потреба у повазі та самоповазі. Саме ця потреба робить жителя України її громадянином. І саме брак поваги з боку сильних і можновладних ставить владу й громадян по різні боки барикад.

Читайте також: Вівчарик: Сила в єдності

Приклади неповаги до пересічних людей з боку сильних світу цього – незчисленні. Від очевидних, про які тут і говорити не хочеться, до прихованих – підкупу на виборах, примусового виведення на провладні мітинги, неправди в офіційних звітах та інтерв’ю.

Ще з радянських часів брехня міцно ввійшла у практику керування українським народом. Практикується вона в усьому спектрі своїх виявів – від окозамилювання й маніпулювання показниками до відвертого обману з вуст представників влади та політиків.

Можна тільки поспівчувати черкаському міліцейському начальнику, який, дивлячись журналістам в очі, пояснював, що «бийжидівський» скандал, якому рік, досі не розслідуваний через брак якихось списків та показів.

Інший очевидний приклад – мітинги, на які зганяють бюджетників і студентів. Зі сцени їм дякують за те, що «зібралися підтримати Президента», а вони... Хто відверто глузує, а хто злиться, відчуваючи, що його мають ні за що.

Роки йдуть, влада, політики змінюються, а нахабна брехня залишається.

Я мав нагоду послухати на Майдані виступи декого із лідерів парламентської опозиції. Стало страшно: вони теж казали неправду, причому так, що не помітити цього було неможливо. Що, знов – неповага до громади?

Люди це відчувають, недовіра зростає, і поки що опозиціонерам багато чого пробачають тільки тому, що вони – опозиціонери...

...На Майдані в очі кинулися гасла, розвішані тут і там: «Це не за Європу – це проти взяток чиновникам», «Це не за Європу – це за чесну міліцію», «Це не за Європу – це за ліки в лікарнях». Тому переконувати людей, що в Європу нам зарано, що «мітингова стихія – це погано» й навіть що на масових зібраннях поширюються туберкульоз і воші – це, вибачте, наївно.

Шановні владці й політики, навчіться спочатку поважати тих, хто живе і працює за стінами ваших кабінетів!

Усі фото - Назарія ВІВЧАРИКА