«Легенди бандитських Черкас»: Владислав Пустовар розповів про злочинні угрупування та як з ними боролась поліція

Владислав Пустовар, генерал поліції ІІІ рангу, діючий адвокат, кандидат економічних наук, колишній керівник ГУНП у Черкаській області. Як людині, яка все своє свідоме життя працювала в правоохоронних органах, йому не з чуток відомі найгучніші злочинні бригади Черкас та їхні витівки.

З чого почалась історія бандитських Черкас, у які халепи потрапляли злочинці та як загалом правоохоронці боролись з криміналом. Про це – у відвертому інтерв’ю з Владиславом Володимировичем.

– То з чого ж усе почалося, відколи Черкасам знадобилась поліція?

- Перше, все що зараз скажу, це не тільки мій досвід. Звісно, – по службі, мені доводилося спілкуватися з нашими ветеранами, працював з архівними справами. Але й найціннішими є зібрані матеріали журналістів-розслідувачів: Володимира Ушанова, Андрія Кравця, Максима Степанова та Бориса Юхна.

Якщо говорити про історію поліції Черкащини, то повітові органи поліції почали створювати за адміністративною реформою 1775 року. Якщо серед чинів й були захисники знедолених, то цими чинами були саме городові. На ввіреній території усі дванадцятеро черкаських городових “зразка 1900 року” мали непохитний авторитет як у добропорядних містян, так і кримінального прошарку. Жили душа в душу по обидва боки закону: за увесь 1900-й рік у 32-тисячних Черкасах сталося два вбивства, одне з яких з необережності, та з десяток інших серйозних правопорушень. Усе решта – “базарні справи”.

– Кілька років тому місцевими ЗМІ наново прокотилося відлуння дуже давньої кримінальної справи щодо вбивства трьох поліцейських. Тож виходить – не все аж так спокійно тут велося?

– Справді, було таке. У 2016 році журналісти Максим Степанов і Борис Юхно нагадали, можливо, найжорстокішу місцеву кримінальну справу давніх часів. Вона датована травнем 1914 року. Історія зводилась до того, як дорогою зі старої Митниці до Казбету двоє злочинців у різних місцях вкоротили віку трьом поліцейським. Останньому, до слова, – біля цілком офіційного будинку розпусти на Лісовій, нині Університетській.

Але головне – по всьому занедбана могила поліцейських на старому кладовищі по Благовісній була впорядкована, там провели цивільну панахиду й поминальну службу. Можливо – вперше після 1917 року.

- Якими були кримінальні Черкаси після приходу більшовиків?

- У 1918 році після зміни влади, старих поліцейських звільнили, деяких репресували за те, що вони служили царському режиму. На їх місце прийшли нові міліціонери з числа робітників та селян. Оскільки новостворена міліція ще не мала досвіду протистояти криміналу,  то у 20-х роках рівень злочинності почав зростати. З’явились озброєні банди, що вчиняли розбійні напади на потяги і пароплави, грабували та тероризували пасажирів. “Нальоти” здійснювались навіть на товарні пристані і залізничні станції, незважаючи на те, що вони перебували під посиленою охороною. Чого тільки вартує банда Батька Григорія (Грицька Попенка), яка крім грабежів і розбоїв займалась ще й гуральним промислом на Дніпровських островах. Під час облави в них вилучили 370 відер горілки в бутлях та 175 відер закваски. Навести порядок вдалося лише радикальними заходами наприкінці десятиріччя. Нічого не нагадує сучасну історію?

– А яким був місцевий кримінал пізніше?

– Як я собі уявляю – напрочуд колоритним, якщо це слово доречне. Утім, у відсотковому співвідношенні тяжких злочинів було небагато. Зате крадіжок, бійок вистачало. Кінець 1940-х – перша половина 1950-х – то часи становлення й самоствердження місцевих “кутків”, згодом районів: Казбету, Кривалівки, Центру, Вокзалу. У 1970-ті їх сумнівну славу успадкували Зірка, Шкільна, Порти й так далі. Ще пізніше між районами мали місце справжні побоїща, більшості яких, щоправда, міліція запобігала.

Брати Огільки, Агроном, брати Колоди, Алла Дьора, Коломбо – то вже “легенди бандитських Черкас”. Коломбо, наприклад. Він верховодив у місті десь з 1965 по 1975 рік. Зазвичай очолював походи кривалівської братії на танці до Першотравневого парку, а взимку – на каток, що кожного сезону заливався на стадіоні. Гамселили чужаків, вимагали могоричі, жорстоко спарингували з солдатами з військової частини. І при всьому тому розрядник з боксу Коломбо вів любительську боксерську секцію при міліцейському товаристві “Динамо”.

Були й історії за участю зірок.

В середині вісімдесятих в Сокирне під Черкасами Одеська кіностудія знімала художній фільм «Сезон чудес» з Аллою Пугачовою в головній ролі та танцювальною групою «Експресія» Бориса Моісеєва. Одного знімального ранку виявилося, що зникла дівчина з «Експресії». Результати пошуку нічого не дали. Останній раз її бачили в ресторані «Турист» у компанії якогось черкаського молодика. Дівчина з’явилась тільки під вечір. Пугачова лютувала. В своє виправдання танцівниця заявила, що її згвалтували. Зірка зажадала від правоохоронців миттєвої реакції і покарання для кривдників. Проведеними оперативними заходами було швидко встановлено обставини зникнення. Напередодні ввечері дівчина познайомилась з Миколою Судаченком, що мешкав в районі вулиці Можайського. У них закрутився швидкоплинний роман, що привів до ліжка. Враховуючи резонансність події справу дуже швидко розслідували і хлопець отримав 5 років. Втім насправді ніхто не знає, чи заслужено він отримав це покарання.

– Багатьом з нас 1990-ті пам’ятні як “лихі”. Для Черкас у кримінальному плані вони теж були такими?

– Можливо навіть лихішими, аніж деінде. На те було кілька причин, але аналізувати їх зараз не будемо. Одначе, за фактом, ближче до середини десятиріччя в місті діяло з десяток міцних злочинних угрупувань, так званих “бригад”, а раніше – ще більше. Чеченська Сулейманова, Торпеди, Моми, Норіка, Матвія... А бойовики “до виклику” сиділи на парах чи відсипалися в гуртожитках. Або ж тягали залізо в підвалах чи молотили боксерські груші.

Основним заняттям бригад був рекет. У тодішньому Кримінальному кодексі такого поняття  не існувало, принаймні до 1993 року, тому й не дивно, що міліція не могла дати гідну відсіч новоявленому спруту. Бойовиків угрупувань затримували, та за браком правової бази змушені були відпускати. У 1993 році у Черкасах було створено Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Завдяки зусиллям якого спільно з іншими правоохоронними органами до кінця 90-х вдалося вгамувати більшість активних бригад. Частина активних членів тих угрупувань загинула в кримінальних війнах, інші – потрапили за грати, деякі відійшли від справи і пішли в бізнес.

- Які важливі рішення мають ухвалити Черкаси, щоб запобігти повернення до часів 90-х?

Я вже неодноразово наголошував, що програма «Безпечне місто» має запрацювати якомога швидше. Вона дасть змогу знизити ріст злочинності, підняти рівень безпеки на дорогах та пришвидшити розслідування справ. Статистика показує, що сьогодні черкасці не почувають себе в безпеці. У нашої команди є бачення, як це повинно працювати в комплексі. І ми здатні спільно з правоохоронними органами навести порядок в нашому місті.

- Ви в ГУНП відповідали за питання боротьби із корупцією. Існує міф, що у нас ці справи ніколи не доводяться до кінця. Як це було за вашого досвіду?

- Звісно я 18 років пропрацював у відділі по боротьбі з корупцією Черкаського УБОЗу.  З них вісім років очолював цей відділ. Я завжди чесно і професійно виконував свою роботу. За цей час відбулось дуже багато гучних затримань хабарників і корупціонерів. Серед них - судді, прокурори, податківці, в тому числі обласні топ-чиновники, зокрема і ті, які вважали себе недоторканими. Практично всі  кримінальні справи доходили до суду. А практика розгляду українськими судами подібних справ всім відома.