Народна артистка України Ніна Матвієнко напередодні свого виступу в Черкасах учора скаржилася на погане самопочуття. Про це вона сказала під час прес-конференції, яка відбулася за кілька годин до її виходу на сцену драмтеатру.

Говорячи про свій голос, вона попередила, що він хрипітиме. Однак на сцені Ніна Митрофанівна була, як зажди, дзвінкою, світлою та радісною.

– Черкащина – мені дуже близька, бо я невістка з цього краю. Тут мій рідний брат живе, на пенсії вже. Я приїхала сюди, яка я є, від душі, з радістю, – каже Ніна Матвієнко.

Для черкащан співачка постала в незвичному образі. Цього разу вона співала не свої пісні, а українське бароко кінця ХVI – до середини XVIII ст. На сцені зазвучали різдвяні пісні, ліричні твори про кохання, соціальні та релігійно-моралістичні канти.

– Коли ти співаєш, то стаєш зовсім іншим. У дорозі, коли їду, то нагадую собі оберемок, задуманого, укухканого. А як приходиш на сцену, все скидаєш, звільняєшся і стаєш зовсім легеньким. І це перевтілення залежить від прекрасної пісні і мелодії, а не від часу і простору, – переконана Ніна Матвієнко.

Виступала артистка в супроводі Ансамблю старовинної музики під керівництвом Костянтина Чечені. До Черкас ансамбль привіз близько десяти старовинних інструментів: різноманітні флейти, лютню, колісну ліру, дуду (волинку) та інші. Кожен учасник ансамблю грав відразу на кількох.

– Ми б хотіли привезти усі інструменти, однак цьому не сприяє погода. Вони дуже тендітні у перевезенні, – пояснює керівник Ансамблю старовинної музики Костянтин Чеченя.

Під час концерту учасники ансамблю навіть провели конкурс на знання черкащанами старезних інструментів, однак серед жителів міста не знайшлося жодного, хто міг би їх розпізнати. Відгадати вдалося лише лютню, за що глядач отримав диск «Кожному місту звичай і права», на якому записані пісні ансамблю та Ніни Матвієнко.

Черкащани почули програму українського бароко вперше. Прозвучала інструментальна музика Гетьманської доби, музика анонімних авторів барокової доби та твори Миколи Дилецького, Данила Туптала, Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди. Деякі тексти пісень були спеціально адаптовані для сприймання, адже інакше були б незрозумілі для слухачів.

– Однак ритміка від цього перекладу не змінилася. Просто інакше доводилося б кожному роздавати переклади, щоб усі розуміли твори, – каже Костянтин Чеченя.

Народну артистку України Ніну Матвієнко художній керівник драмтеатру Сергій Проскурня називає «берегинею».

– Це свята функція Ніни Матвієнко в Україні – бути берегинею. Її голос символізує щастя, дихає на нас історією, вічністю, дає надію і безмірну любов, світлі та фантастичні відчуття, – каже Сергій Владиславович. – Коли в юності чув цей спів по радіо, то мурахи бігали по шкірі. І зараз інколи не віриться, що можу отак сидіти біля Ніни поруч.

Сама ж Ніна Матвієнко каже, що вже давно розширила свій діапазон за межі «народної співачки».

– Діапазон голосу, ментальності, мрії та мислення повинен час від часу розширятися. Погляд на пісню змінюється, тому що ми соліднішаємо, старішаємо. Вже немає тої ласкавості, дитинності, тому що зрілість додає історичність, драматичність. Пережите вогником проходить. Змінився голос, та й погляд на життя змінився, – каже Ніна Митрофанівна.

Свій вибір саме народної пісні обумовлює її чистотою. Каже, що вже пробувала співати сучасне, однак «попсову» музику вважає швидкоплинною.

– Чим довше живу, тим більше я повертаюся до пісні народної. Вона така чиста. До сльози проходить, аж до серця. Співаю народні пісні, щоб очиститися, – говорить українська «берегиня».

Ніна Матвієнко приїхала до Черкасах на запрошення Сергія Проскурні у межах «Різдвяного фестивалю». На прохання «Прочерку» вона розповіла, як святкувала Різдво:

– На Святвечір я прикликала Дух свого роду, запросила його до столу, щоб він повечеряв зі мною. Я до цього дуже серйозно поставилася. Ніхто так не пом’яне, як рідні, бо рід є рід, кров є кров. І треба ще заслужити, щоб рід прийшов саме на цей Святвечір, – розповідає артистка.

А от страви на різдвяному столі Ніна Матвієнко не рахувала. Нагадаємо, за традицією їх має бути не менше 12.

– Я подумала, у вінегреті – 5 страв, груші, яблука… А в куті скільки приправ! Тим більше, у нас восьмикутна зірка, тому страв вісім повинно бути. Наші традиції повинні бути! Я не хочу цього всього чужого, я більше православна людина, – пояснює Ніна Матвієнко.

Фото прес-служби мерії та Дмитра Замкового

реклама