В умовах повномасштабного вторгнення внутрішній туризм набуває все більшої популярності. Щоб привернути увагу до туристичних локацій та підготуватися до сезону, в Умані провели III Туристичний форум.
У межах форуму «Прочерк» відвідав кілька локацій – дендропарк «Софіївка», підземелля Василіанського монастиря та НеМузей «Таємниці будинку Файнштейна». Театралізовані екскурсії дозволили побачити їх з іншого боку.
Дендропарк «Софіївка»
«Софіївка» зустріла нас, гостей з усієї України, ароматами жасмину, дзвінкою грою баяна у виконанні сивочолого музиканта та співом пташок. До речі, на території саду є павільйон «Фазанник», у якому ще за часів господарів, Станіслава Потоцького та його дружини Софії, тримали екзотичних птахів із дивовижними голосами. Музика тут лунала завжди, розповіла менеджерка з туризму, гід Вікторія Донченко.
Цього року дендропарку «Софіївка» виповнилося 229 років. Його заклали ще у 1796-му – як подарунок графа Станіслава Потоцького для коханої.
– У XVIII-XIX століттях сади стали настільки модними, що вельможі вкладали в них більше коштів, ніж у власні палаци. Будівництво розпочинається в Умані, бо тут знаходилася літня резиденція Потоцьких, а місцевість підійшла під пейзажний стиль садобудування. Усе, що ми сьогодні бачимо в «Софіївці», – створене людськими руками, але настільки майстерно, що здається витвором самої природи, – пояснила Вікторія Донченко.
Коли почалося будівництво, на місці майбутнього парку росли лише три липи й кілька груш.
– Граф замовляв не молоді саджанці, а вже дорослі двадцятирічні дерева. Їх везли з Греції, Туреччини та Болгарії: спершу морем до Одеси, а потім підводами доправляли до Умані, – продовжила пані Вікторія.
Дендропарк «Софіївка» є членом асоціації «Європейський маршрут історичних садів». На його території знаходиться науково-дослідницьких інститут, який займається питаннями дендрології – науки, яка вивчає деревні рослини.
Будувався сад по течії річки Кам'янки.
– Річечка настільки невеличка, що важко повірити: куди б ви не пішли відпочивати в парку, поруч всюди буде вода – ставки, фонтани, каскади, водоспади, – запевнила гід.
Усі охочі зупинялися, щоб освіжитися: вмивалися кришталево чистою джерельною водою, наповнювали свої пляшки прямо з природного струмка.
Сад прикрашають не лише рослини й вода, – наголосила пані Вікторія, – ще прикрашає камінь. Граніт сюди не привозили, каміння добували на території парку.
– Щодня на будівництві працювало близько 800 кріпаків. Цікаво, що їм за це платили зарплату. Щоб роботи йшли швидше, кожні 2-3 місяці склад робітників повністю оновлювали.
Протягом усієї прогулянки нас супроводжували актори місцевого народного аматорського театру в образах Софії та Станіслава Потоцьких. Зустрілися ми біля Павільйону Флори, звідки розпочали мандрівку: побували на площі, де колись відбулося урочисте відкриття парку, пройшли через Грот Страху і Сумніву, грот Каліпсо, Єлисейські поля. Попрощалися біля оранжерей, звідки відкривається мальовничий краєвид.
А ще неподалік плавала пара лебедів – ніби теж була учасником цієї подорожі. У «Софіївці» можна побачити не лише птахів – у звіринці утримують 27 тварин: це олені, косулі, лані та мунтжаки – невеликі південноазіатські олені, що видають звуки, схожі на собаче гавкання.
Підземелля Василіанського монастиря
На вході до підземелля нас привітав монах Михайло – спокійний, з лагідною усмішкою. Він впускав людей по черзі, сам лишився позаду, замикаючи ходу. Сходинки вниз були різного розміру, а освітлення йшло лише від ліхтариків та свічок, тож доводилося йти обережно. Відразу почувся запах ладану і сирості – не відразливий, радше заспокійливий.
Заходили, загорнувшись у теплі речі, адже там було досить прохолодно. Хтось стояв у куртці, хтось укрився пледом. Для затишку монахи облаштували в стінах спеціальні ніші з камінами.
– Влітку температура тут близько +16 градусів, а взимку – приблизно +2, – сказав Михайло.
Лунає аудіосупровід – звучить греко-католицький хор. Троє монахів тихо молилися перед іконами, ми ж стояли мовчки зі свічками з медового воску в руках.
Перші приміщення монастиря були дерев’яними, але до наших часів вони не збереглися. Михайло розповів, що екскурсії проводять за межами тогочасного основного міста.
– Це приміщення було побудовано після козацького повстання Коліївщини. Існували побоювання, що повстання можуть повторитися, тому вирішили будувати не просто дерев’яний монастир, а невеличку укріплену фортецю, де можна було перечекати небезпеку.
Висота підземелля складає близько трьох метрів. За заповіддю тут мали знаходитися щонайменше 14 монахів. З документів і спогадів відомо, що за межами основного міста в них були різні господарські споруди: фільварки, городи, а також власна броварня.
– Наш Орден Василіян називається на честь святого Василя. Ми з вами пройдемо шляхом монахів, познайомимося з їхнім побутом і дізнаємося, чим вони займалися, крім молитви та варіння пива, – почав Михайло.
За свою багатовікову історію Василіанський монастир в Умані неодноразово змінював своє призначення. Його було засновано у 1765 року за сприяння київського воєводи Францішека Салезія Потоцького.
Спершу, на початку ХІХ століття, після ліквідації монастиря російською владою, приміщення передали місцевій адміністрації. Пізніше його переобладнали під православну церкву. У 1858 році споруду пристосували для артилерійських казарм. У наступні десятиліття тут працював Уманський окружний суд.
У радянську добу монастир знову втратив релігійне значення: спершу діяв так званий «Пролетарський театр», а згодом будівлю передали військовій частині. Лише у 1998 році військові залишили приміщення, і його було передано в оренду приватній компанії.
Зараз він перебуває на балансі Державного історико-архітектурного заповідника «Стара Умань». Проводяться екскурсії, зокрема маршрут «Таємничими підземеллями Василіанського монастиря», що дозволяє відвідувачам зазирнути в його минуле.
Під час екскурсії ми побачили кілька цікавих кімнат. У навчальній залі зберігаються книги старослов’янською мовою. Є кімната з трунами, у яких ніби символічно поховані монахи. Відтворили й кімнату монаха з побутовими речами. Окрема кімната присвячена переписуванню книг. У трапезній здивували справжні горіхи, акуратно викладені в глиняну миску – це додало відчуття автентичності.
НеМузей «Таємниці будинку Файнштейна»
Оксана Князева провела екскурсію історією будинку Файнштейна – пам’ятки XIX століття, що належала впливовій родині торговців. Сьогодні в цій будівлі розташований видавничо-поліграфічний центр «Візаві», який відкрив багато її прихованих таємниць. Територію прикрашають квіткові вазони та огороджує охайний паркан.
– Будівля належала Вольку Іосіфовичу Файнштейну – поважному уманському купцю, який займався торгівлею хутром. Хоч він не проживав і не працював у цьому будинку, здавав його приміщення в оренду. Як і в багатьох прибуткових будинках того часу, на першому поверсі розміщувалися крамниці, а на другому – готель.
Поруч із принтерами та буденною метушнею зараз – кімната, де живе історія. НеМузей працівниці ласкаво називають «наша душа». Основний напрям їхньої роботи – поліграфія. Друкують книги як уманських авторів, так і письменників з інших регіонів. Окрім цього, виготовляють сувеніри, які відображають історію Умані.
– Спершу ми не задумували це місце як музей. Три роки тому прийшли сюди, щоб облаштувати офіс «Візаві». Одна зі стін була закладена інакше, ніж інші – кладка була сучасною. Розібрали її і виявили підземний вхід, завалений цеглою, брудом і камінням. Поступово почали розчищати, знаходили різні пляшечки, баночки з рештками речовин, навіть штопор, – пригадала Оксана Князева.
Усе свідчило про те, що тут колись була аптека. Пані Оксана навіть продемонструвала старовинні пігулки, що збереглися у скляній пляшечці.
– А далі все закрутилось: хтось дарував власні колекції, дещо купували на сайтах для колекціонерів. Зараз маємо чималу збірку – від кам’янілостей і Трипілля до Скіфії, козацької доби та Умані початку ХХ століття, – сказала Оксана Князева.
НеМузей оформлений у теплих тонах: із сухоцвітами, затишними столиками та стільцями. Відвідувачі можуть приміряти головні убори й аксесуари, стилізовані під моду XIX-ХХ століть, зробити фото на згадку. А наприкінці отримують солодкий сюрприз: шоколадні цукерки з передбаченням.
Кожен куточок Умані зберігає свою унікальну історію: від зелених алей Софіївського парку до підземель Василіанського монастиря і загадкового будинку Файнштейна.
рекламаЦікаві новини звідусіль
