У Трахтемирів ми їздили двічі і обидва рази восени. Але цього року погода порадувала раннім теплом, тож вирішили скористатися можливістю побачити Трахтемирів у березні.
Поштовхом для поїздки саме у Трахтемирів стала інформація про поїздку туди групи з Києва, організованою jarkokozak. Ми вирішили приєднатися, зустрівшись в Трахтемирові.
На шлагбаумі перед колишнім маєтком Бакая побачили напис "Власність українського народу".
Як відомо, Бакай, а потім Слоневський незаконно контролювали землі Трахтемирівського заповідника, не надто приязно ставлячись до місцевих мешканців та приїжджих туристів. Навколо маєтку і далі вглиб - в напрямку берегової лінії було повно табличок, які забороняли знаходитись на території і пропонували телефонувати за дозволом на київський номер. Зараз ці таблички стоять без написів.
Судячи з написів "Власність українського народу" на шлагбаумі та на будівлі, а також з огляду на піднятий український прапор, ми припустили, що маєток зараз контролюється самообороною.
Раніше такий знімок був би неможливий:
Пізніше ми таки зустріли охоронців, але вони нам нічого не казали. Питати, хто вони і де Слоневський, ми не стали. Сподіваюсь, що Трахтемирів буде й надалі мати належну охорону, водночас буде відкритий для культурного туризму.
Легендарне дерево-тризуб:
Дерев'яний хрест завалився з невідомих причин:
Дніпро біля берега замулений піском:
Старовинний козацький хрест:
Тургрупа поїхала в Бучак, а ми лишились в Трахтемирові, що був метою нашої поїздки.
Від маєтку ми пішли вглиб півострова, сподіваючись побачити щось нове, що раніше не бачили.
Будинок Скіфа (одного з небагатьох місцевих мешканців) охороняє собака красуня.
Вона настільки велика в порівнянні з нашим Джоєм, що той навіть не зрозумів, що це собака. Зазвичай він до собак біжить, до будь-яких, і тих, що я сам боюся, а тут - подивився і пішов собі далі. Не впізнав сородича :)
Сморчок Слоневського:
Зустріли ще й такого собаку:
Краєвиди:
Яр:
Дякую за наше фото mandrivnic:
Добре, що дороги так і залишаються непроїзними:
Весна:
Зацвів ряст:
Цього дня нам не вдалося знайти якихось нових об'єктів, хоч і находилися добре. Піша прогулянка тривала майже 7 годин, і наші найменші учасники - Джой з Тарасом достойно витримали це випробування. Трахтемирів не розкрив нових секретів, мабуть сподіваючись, що ми приїдемо знов. Хоча ні, одна особливість, про яку раніше не знав, стала відома. В березні в Трахтемирові повно кліщів. І не звичайних, а досить великих. Ми раніше мали клопіт з кліщами, але на цих створінь спочатку не подумали, що це теж кліщі. Їх настільки багато, що за раз можна зняти з себе з десяток, а через 20-30 метрів, знаходиш на собі ще десяток. З собаки, обробленої спец засобом від кліщів, ми вже вдома зняли більше 10 комах. Двох знайшли в квартирі живими наступного дня. Ось такі от охоронці Трахтемирова!
Тим не менш ми отримали багато задоволення, відволікшись на день від не надто приємних новин з Криму.
Як пише Роман Малко в статті в Українському тижні: "Від новин уже нудить. А не дивитися їх немає сили. Вони щораз нестерпніші. І щоразу глибше заганяють у безнадію."
Тож усім раджу робити паузи і берегти свою нервову систему! На собі переконався, що навіть короткі мандрівки суттєво покращують внутрішній стан.
* передрук з блогу Дмитра Замкового.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису