Процес прийняття мовного законодавства в Україні дуже затягнувся, оскільки зараз в Україні чинний ще закон УРСР 1989 року. Зрозуміло, що він уже застарів, і мовне законодавство потребувало серйозного оновлення. Але, як у нас часто буває в Україні, будь-які нагальні гуманітарні речі набувають гострого політичного забарвлення.
Русифікація – це суто науковий термін. Він визначається тим, що частина українців, особливо молоде покоління, забувають мову своїх батьків, використовують іншу мову. Цей процес потужно відбувався протягом радянського часу. Так, у 1926 році 1 мільйон українців вважали рідною мовою не українську, а російську. У 1959 році таких було вже більше 2 мільйонів, у 70-му році – 3 мільйони, в 79-му – 4 мільйони, а останній радянський перепис 1989 року зафіксував, що таких 4,6 мільйонів. Цікаво, що в незалежній Україні в 2001 році перепис показав ще на мільйон більше.
І зараз за роки незалежності вперше змінилася тенденція. Молоде покоління виявилося менш русифіковане, ніж середнє і старше. А закон, який зараз прийнятий, означає, що на половині території України українська мова перестане бути обов’язковою для більшості державних установ. Тобто фактично вона втратить статус державної, це місце займе регіональна мова. І це буде російська мова…
Закон передбачає повернення до радянської практики вільного вибору мови за батьками. Це буцімто демократична процедура, насправді вона виявляється процедурою керованою. Тобто з політичних міркувань серед навчального року може бути організовано збір підписів, і клас чи група переведена на іншу мову. Є розділ, котрий передбачає, що обсяг викладання мови в навчальних закладах може визначати орган місцевого самоврядування. Тобто будь-яка сільська рада приймає рішення про зміну обсягу викладання предметів! Це неприпустимо! Мене дивує позиція голови облдержадміністрації Сергія Тулуба, коли він у своїх коментарях говорить, що закон не похитує статус державної мови. Думаю, що керівник області вводить в оману жителів Черкащини, коли це стверджує… Як показує соціологія, російській мові в Україні нічого не загрожує. Вона і так опановує інформаційний простір.
Ще одне міркування щодо Соборної площі. Я був одним із авторів проекту топонімічної політики, яка проводиться в місті Черкаси, особисто пропонував повернення до історичної назви «Соборна площа». На щастя, це було зроблено. Так що, власне, на щастя було зроблено. Не можна владі ставитися до центральної площі міста, не розуміючи її значимості. Пам’ятаєте, як до виборів тут був футбольний майданчик? Як можна на площі, де колись був собор, проводити якісь спортивні змагання? Потім влаштували тут виїзну торгівлю. Хоч тут і була базарна площа, але з іншого боку бульвару Шевченка. Якщо є потреба, якщо голова адміністрації хоче бачити лотки, то можна їх поставити по інший бік проїжджої частини, і буде видно. А проведення свята Івана Купала. На площі, де був православний собор, проводять язичницьке свято! Той, хто приймає такі рішення, – некомпетентний і недосвідчений.
Віталій Масненко, доктор історичних наук, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького
* із виступу на прес-конференції 19 липня
реклама
Коментарі
товаріщ, дописуй уже свої комуняцькі містерії і рухайся у щасливе минуле. Там твоя улюблена "газірована вада" і пів-освіти на все життя.
Стрічка RSS коментарів цього запису